Work Text:
Якщо у Ксав’є видається вільна година – він проводить її у «Флюгері». В цьому не має нічого дивного: все ж, це єдина пристойна кав’ярня на весь Єрихон, в якій можна погрітися в погану погоду чи посидіти за столиком, читаючи. До того ж, каву тут роблять гарну – не надто гарячу і не надто холодну, духмяну і ледь-ледь гіркувату. Тому й логічно, що це місце популярне не тільки серед містян, а й серед ізгоїв. Однак багатьох з них вабить сюди не тільки смачна кава і затишна атмосфера – молодий кучерявий бариста швидко стає популярним серед учнів Невермору. В Єрихоні не так багато вродливих хлопців, які нормально відносяться до них – а Тайлер, хоч і цілком нормальний, ніколи не показує хоч якоїсь ворожості до «не таких» підлітків. Навпаки: він сонячно посміхається хлопцю з вовкулак, коли той замовляє вершковий раф з трьома ложками цукру, мимохідь робить комплімент зачісці якоїсь вампірки, коли вона просить какао з маршмеллоу, і малює сердечко на кожному бісовому капучіно, яке готує.
Тож, немає нічого дивного втому, що він подобається багатьом учням Невермору – і Ксав’є це неймовірно бісить. Він чує краєм вуха, як якась сирена цікавиться в Тайлера, коли скінчиться його зміна, і стискає зуби від злості. Як вони можуть не розуміти, що насправді Тайлер – рідкісна сволота, проклятий покидьок, якому геть не можна довіряти. Те, що він посміхається, коли віддає каву і щоразу каже «Гарного дня, чекатимемо вас знову!» клієнтам, коли ті ідуть, ще не означає, що він і справді такий хороший, яким хоче здаватися. Однак багато ізгоїв цього геть не розуміють – і летять на Тайлерів вогонь як нерозумні метелики.
Ксав’є надзвичайно злий через це: невже ніхто не бачить того, що бачить він? Чому їх так вабить Тайлер, бісів брехун, в якому з позитивного – лише вміння робити смачну каву?
Ні, Ксав’є не прискіпується – просто намагається не випускати Тайлера з поля зору. Заради загальної безпеки і власного спокою.
– Пробач, я сьогодні допізна. – ніяково посміхається Тайлер, запускаючи руку в своє кучеряве волосся. Сирена сумно зітхає, каже «Ну, тоді іншим разом» і повертається за столик до своїх подруг. Ксав’є стежить за цією сценою в пів ока – і відчуває, як з кожною миттю ненавидить Тайлера дедалі більше. За те, що він так мило посміхається кожному клієнту, за те, що блимає своїми карими оленячими очима, за те, що готує таку смачну каву і має такий приємний оксамитовий голос. За те, що добра половина самотніх учнів Невермору була б не проти зустрічатися з ним.
Він ненавидить Тайлера так сильно, що хоче розбити йому обличчя – Галпін надто вправно ховає свою гнилу натуру.
(Так вправно, що Ксав’є іноді й сам забуває про її існування).
Але зараз він просто встає і прямує до стійки, бо лате, який він замовив ще годину тому, давно закінчився. Для Ксав’є властиво втрачати лік часу, коли він сидить у «Флюгері» – він завжди займає столик в кутку і подовгу малює чи робить уроки, зрідка відволікаючись на Тайлерів голос. Або ж ловить похапцем його сонячні посмішки: на мить відривається від паперу, і кидає швидкий погляд, аби потім знову повернутися до роботи. Тут йому легко зібратися з думками, бо атмосфера ніби й сама підштовхує – комфорт і затишок не псує навіть наявність Тайлера поруч.
Ось і сьогодні так – Ксав’є знає, що затримається ще на декілька годин, читаючи книгу. В нього немає жодної причини поспішати в гуртожиток, а тому він підходить до стійки, відриваючи Тайлера від миття чашок. Бариста переводить на нього погляд, а тоді каже:
– Лате з двома ложками цукру і корицею?
– Так. – киває Ксав’є, обводячи поглядом чужу фігуру. В Тайлера волосся розтріпалося, на щоці – маленька пляма від цукрової пудри. Певне він знову прикрашав нею ті тістечтака, що тут продають.
Рукави закачані до ліктів, оголюючи сильні руки, а робоча форма чиста охайна. Ксав’є розуміє, чому Тайлер подобається багатьом: він справляє враження милого хлопця, який підтримає і допоможе, а бонусом приготує гарячу каву. До того ж, в нього гарне обличчя – правильні риси, чіткі брови, ледь помітне ластовиння і тонкі рожеві губи. Закохатися в такого – раз плюнути.
– Буде готово за хвилинку. – посміхається йому Тайлер і приступає до приготування. Ксав’є, чекає, заховавши руки в кишенях і свердлить спину баристи пустим поглядом: в голові ліниво плавають думки про школу, навчання і самого Тайлера – але всі вони забарвлені відтінком глухого роздратування. Чому він веде себе так добре і ввічливо? Адже Ксав’є знає, що він далеко не такий «гарний хлопчик», яким хоче здаватися – не дарма ж кажуть, що в тихій воді чорти водяться. А в Тайлера такі чорти, що ще пошукати треба. І ховає він їх вміло.
– Ось. – Тайлер простягає йому чашку, з молочним сердечком на кавовій піні. Ксав’є виринає з своїх думок, сполоханий цим голосом і на мить зазирає баристі в очі – ріжеться об гаряче тепло, яке струменить в них. Він машинально тягнеться за чашкою, не перериваючи зорового контакту – Тайлер, ледь посміхаючись кутиком губ, дозволяє йому це. Та власне тіло підводить – долоні починають тремтіти, варто йому взяти кухоль з чужих рук, ледве торкнувшись чужої шкіри – і гарячий напій проливається на його тонкі пальці, лишаючи опіки. Чашку він стискає до побілівших кісточок пальців – кава до біса гаряча, і він на мить завмирає, засліплений болем, геть забувши хто він і де. Болісне шипіння виривається з горлянки саме, а весь світ якось неприємно пливе – але вже за мить Ксав’є наче б’є струмом від чужого дотику. Тайлер обережно розтискає його пальці, змішуючи випустити напівпусту чашку, і одразу ж тягне за собою. Коли Ксав’є остаточно приходить до тями, то розуміє, що Тайлер привів його в туалет, і зараз, схилившись над раковиною, промиває його пальці під струменями холодної води. Пошкоджена шкіра майже пульсує, але навіть не це змушує Ксав’є втратити самоконтроль, а міцна і водночас ніжна хватка чужих рук на власному зап’ястку. Він смикається, намагаючись вирвати власну кінцівку, однак Тайлер не дозволяє йому цього.
– Тц, не заважай мені, будь ласка. – не відриваючись від свого заняття кидає бариста, але Ксав’є, звісно ж, не слухається.
– Пусти, покидьку. – крізь зуби цідить він, жаліючи, що ненависний Тайлер бачив його таким слабким. А тепер ще й намагається допомогти – повна брехні сволота, яка вже сама в своїх масках заплуталась. – Пусти, кому кажу, бо я за себе не відповідаю!
– Не пущу. – нотки якогось тваринного ричання вириваються з горла Тайлера, коли він роздратовано стискає чужий зап’ясток майже до болю – і Ксав’є, здивований цим глибоким і сильним звуком ледве тамує тихий зойк. Тайлер нарешті повертається до нього обличчям, затягуючи в темну пастку своїх очей – диких і майже чорних, темних, наче найтемніша ніч. В них більше немає тієї теплої горіхової нотки і доброти, тепер це дві пустки на вродливому обличчі, в яких Ксав’є просто тоне без шансу на спасіння. – Перестань вести себе як дурень, і дозволь тобі допомогти. – голос в Тайлера низький і хижий, він низькими вібраціями розходиться по тілу і Ксав’є з жахом розуміє, що в нього перехоплює дихання через цей звук.
Бажання опиратися зникає, наче його й не було. Як взагалі можна опиратися, коли на тебе дивляться так?
Він може тільки ледве помітно кивнути, але Тайлеру цього достатньо.
– Гарний хлопчик. – шепоче він і задоволено посміхається кутиком губ, а тоді повертається до справи. Ці два слова змушують Ксав’є відчути неочікувану хвилю жару – млосне тремтіння пробігається по його тілу. Він знову забуває де і з ким знаходиться, однак це дивне почуття змушує його рвано видихнути крізь зуби і прикусити нижню губу.
Тайлер цього звуку не чує через шум води і Ксав’є подумки дякує всім богам за це. Вода, на справді, майже крижана і він вже своїх пальців практично не відчуває, однак баристу це не зупиняє. Тайлер ще декілька разів обережно промиває опіки під струменем, а тоді підносить чужу долоню до лиця, уважно роздивляючись пошкодження.
– Все не так погано, як мені здалося. За тиждень і сліду не залишиться, однак зараз треба накласти мазь і чимось забинтувати, аби не було ніяких механічних пошкоджень. А шкіра скоро загоїться. – він повертається до Ксав’є і знову дивиться йому в очі, однак тепер в його райдужці немає тієї темряви, яка так шокувала ізгоя ще хвилю назад. – Не пручайся, добре?
– Добре. – трохи заторможено відповідає Ксав’є і Тайлер тягне його назад у залу, не відпускаючи блідий зап’ясток художника. Він веде його за стійку, де виявляється невеличка аптечка.
– Робота баристи. Поки не ошпариш всі пальці, гарної кави не зробиш. – пояснює Ксав’є, знизавши плечима. – Присядь десь, дай мені хвилиночку.
І Ксав’є сідає за найближчий до стійки столик, до кінця не розуміючи, чому він взагалі слухає цього покидька. Він у якійсь подобі прострації, однак одного спогаду про гіпнотичний голос і очі вистачає, аби покірно дочекатися Тайлера, який сідає навпроти.
– Дай руку, будь ласка. – просить він і Ксав’є протягує її, намагаючись не думати про те, чому він взагалі це робить.
Тайлер бере його долоню в свою руку, а іншою обережно набирає на пальці прозору мазь.
– Може трішки щипати, тому потерпи. – попереджає він і обережно мастить чужі тонкі пальці, розподіляючи холодну масу по блідій шкірі. Ксав’є ледь помітно червоніє – ці ніжні дотики геть не в’яжуться з образом Тайлера в його голові, а ще відчуваються якось… дивно. Довге волосся дозволяє йому затулити власні щоки, аби ніхто не побачив рум’янцю, однак сум’яття на душі нікуди не зникає.
А Тайлер тим часом невагомо втирає мазь в кожен клаптик пошкодженої шкіри, в кожну кісточку і фалангу, не помічаючи чужої реакції. Ксав’є дедалі більше хочеться провалитися під землю через відчуття ніжних дотиків гарячих пальців, однак такої сили в нього немає, а тому лишається тільки сидіти, намагаючись приховати власні емоції.
– Хочеш пластирі з малюнками чи звичайні? – питає Тайлер, коли мазі вже достатньо.
– Звичайні підійдуть. – відповідає Ксав’є і Тайлер дістає їх, починаючи розклеювати по чужій руці. По два з них опиняється на вказівному, середньому і безіменному пальцях, один – на великому, а на мізинець пластирів вже не лишається. Тайлер тихо гмикає.
– Доведеться додати один з малюночками. Вибирай, кого хочеш: зайців чи кота?
Ксав’є на мить замислюється, наче це питання дуже важливе, а тоді відповідає цілком серйозно:
– Зайчиків. – і Тайлер клеїть йому зелений пластир з зайцями на мізинець, маскуючи останній опік. На цьому лікування можна рахувати завершеним і Ксав’є стримує бажання зітхнути з полегшенням – кожна мить поруч з баристою була на диво… ніяковою.
– В тебе гарні руки. Особливо – пальці. – раптом каже йому Тайлер і Ксав’є вже геть не може стримати свого рум’янцю, а тому відвертається в сторону, ховаючи волосся за довгими пасмами. – Я сказав щось не так? Пробач, я просто було перше, що спало мені на думку.
– Все… нормально. Дякую. – через силу змушує себе відповісти Ксав’є. Тайлер з полегшенням посміхається.
– Я приготую тобі новий лате. Просто будь обережнішим, добре?
– Постараюсь. Дві ложки цукру і…
– Кориця, я пам’ятаю. – киває Тайлер, не перестаючи посміхатися. В очах у нього справжні сонячні зайчики стрибають і Ксав’є раптово… Розуміє всіх тих учнів Невермору, яким Тайлер подобається. – Скоро буде готово.
***
Ще цілий тиждень Ксав’є дивиться на пластир з зайцями, відчуваючи як рум’янець ошпарює щоки. Спогади про той день ніяк не ідуть в нього з голови, навіть коли опіки повністю загоюються, а від болю не залишається й сліду. Він просто крутить картинки в голові, ніби улюблену платівку – згадує Тайлерів голос і очі, згадує його дотики і слова, поки одного дня не прокидається посеред ночі збуджений і спітнілий.
Бо уві сні Тайлер теж називав його «гарним хлопчиком», поки грубо брав на тій самій бісовій стійці, і облизував його пальці, прикусуючи фаланги, аби не стогнати надто голосно.