Сюрреалізм
Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — «надреалізм») — напрям у мистецтві XX століття, якому властиві звернення до підсвідомих образів, звільнення від панування раціонального мислення, використання оптичних ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Виник після Першої світової війни у Франції в 1920-ті роки та активно розвивався до початку Другої світової війни.
Історія розвитку
ред.
Сюрреалізм виник в середовищі французьких дадаїстів, які відображали своїм мистецтвом відчуття абсурдності світу, розчарування в цінностях та ідеалах, що панували до Першої світової війни, проте не змогли її відвернути і навіть посприяли їй. Засновником сюрреалізму вважається французький письменник Андре Бретон (фр. André Breton), що в 1924 році створив «Маніфест сюрреалізму»[1]. Проте виразні сюрреалістичні риси вперше прослідковуються в художника Джорджо де Кіріко ще до 1917 року[2]. Твердження фрейдизму, що підсвідомі образи й процеси, а не раціональне мислення, визначають поведінку людину, зумовило звернення сюрреалістів до «сну наяву», змінених станів свідомості, вдавання до автоматичного письма. «Маніфест сюрреалізму» закликав звільнити людське «Я» від обмежень матеріалізму й логіки, що перетворюють людину на механізм, чим створити нове, більш правдиве мистецтво, та запобігти майбутнім суспільним потрясінням[1].
Основними представниками сюрреалізмі в літературі були Андре Бретон, Антонен Арто, Артюр Рембо[3]. До сюрреалістичної прози зараховують деякі твори Франца Кафки[4].
В сюрреалістичному живописі швидко виділилося два напрями: з вільними, часто абстрактними формами (Макс Ернст, Андре Массон, Жуан Міро), та з візуально правдоподібним формами, які проте відтворюють ірреальні, абсурдні образи (Сальвадор Далі, Рене Магрітт, Поль Дельво). В 1932 до сюрреалістів приєдналася художниця і скульпторка Мерет Оппенгейм, а згодом художниця Фріда Кало[2].
Паралельно розвивалася сюрреалістична фотографія з використанням фотомонтажу, оптичних ефектів при зйомці. Її представниками були Ман Рей, Моріс Табард, Дора Маар. Першим сюрреалістичним фільмом вважається «Мушля і священик» (1928) Жермен Дюлак, хоча більш відомим став «Андалузький пес» (1929) Сальвадора Далі[2].
Сюрреалізм дав поштовх до виникнення і розвитку магічного реалізму, фантастичного реалізму, попарту. Йому завдячують виникненням також гепенінг та перформанс. У 1960-х і 1970-х роках виникає так званий неосюрреалізм, що включає візуальні елементи, подібні або запозичені з сюрреалізму. Неосюрреалізм близький до магічного реалізму, фантастичного та візіонерського мистецтва[5].
Характерні риси
ред.
Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, під впливом Зигмунда Фрейда пропагує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості. Митцю-сюрреалісту слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїцію, аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду».
Сюрреалізм в українській культурі
ред.
В українській поезії риси сюрреалізму мали вірші Василя Хмелюка, частково Богдана-Ігора Антонича, з 1950-х роках найсильніші в поезії і прозі Емми Андієвської (творення «надреальної» мови), Юрія Тарнавського і письменників молодого покоління. Сюрреалізм є стильовою домінантою у творах (новели і повість «Пазл пазлів» з книги «Supraphon», романи «Коростишівський Платонов» та «Прихована фортеця»)[6][7] Олександра Клименка, з цього приводу письменник зазначає: «Моностилістики в чистому вигляді не існує, жоден зі стилів не може претендувати на вичерпність. Сентименталізм чи дадаїзм мені не менш цікаві, аніж експресіонізм; реалізм, посилений чуттєвим сприйняттям дійсності, у моєму розумінні, наближається до сюрреалізму, котрий знову повертає обличчям… до оновлених реалій»[8].
З українських митців риси сюрреалізму мають твори Михайла Андрієнка, скульптура пізнього Олександра Архипенка, фото Лариси Звездочотової, інсталяції Таї Галаган, Іллі Чичкана, Василя Рябченка, Дар'ї Шевцової, Сергія Браткова[9].
Див. також
ред.Література
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
- Введение в сюрреализм / А. Э. Стерьёпулу ; Пер. Левона Акопяна. — Л. : БаК, 2008. — 144 c.
Примітки
ред.- ↑ а б Surrealism, an introduction. Khan Academy (англ.). Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ а б в Editors, History com. Surrealism History. HISTORY (англ.). Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Surrealism - Examples and Definition of Surrealism. literarydevices.net (амер.). 15 січня 2016. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Surrealism: Definition and Examples | LiteraryTerms.net. Literary Terms (англ.). 29 січня 2016. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Surrealism. Early, Neo & the Contemporary. Bluethumb Online Art Gallery - Blog (амер.). 4 вересня 2014. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Євген Баран. Реінкарнаційний літопис Сашка Клименка — Літакцент, 2011
- ↑ Василь Слапчук. Чорне і біле: відмова від сірого — Буквоїд, 2015
- ↑ Олександр Клименко. Який ваш творчий метод? — Літературна Україна, 2012
- ↑ Дитинство й страх: упливи сюрреалізму в творчості українських митців 1990-х років. Korydor | журнал про сучасну культуру. 15 червня 2018. Процитовано 25 квітня 2019.
Посилання
ред.
- Сюрреалізм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 452-454.
- Сюрреалізм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 555. — 634 с.
- Surrealism в Encyclopædia Britannica(англ.)
- Surrealism today(англ.)