Фірангі
Фірангі (firangi, phirangi, також фірингі (firingi) [1] або фаранг (farang) [2] — «чужоземець» [1], «іноземець», «португалець» [2]) — тип індійської довгоклінкової холодної зброї XVI—XIX століть, що являє собою клинок європейського походження з ефесом в індійському стилі (зрідка використовувався оригінальний ефес). Найчастіше використовувалися клинки палашів і шпаг, а також шабельні клинки — португальського, іспанського, англійського, французького, німецького, генуезького та іншого походження. Хоча відгуки про якість європейської зброї були суперечливі, тим не менш, вона мала досить високий попит, зокрема генуезький меч був у одного з лідерів маратхів Шиваджі [3]. За іншими даними, терміном фірангі могли називати будь-яку європейську, або зроблену в європейському стилі, зброю, включаючи арбалети та вогнепальну зброю. Фірангі з німецькими клинками були відомі під назвою аламані (від фр. Allemagne=Німеччина). Зазвичай це були шабельні клинки невеличкої кривизни, які особливо масово експортувалися у XVII сторіччі.[4].
| Фірангі | |
|---|---|
 Фірангі з шабельним клинком, XIX ст., зібрання музею Метрополітен | |
| Походження | Індія |
| Історія використання | |
| На озброєнні | XVI—XIX ст. |
| Історія виробництва | |
| Варіанти | аламані |
| Характеристики | |
| Тип клинка |
|
Фірангі у Вікісховищі | |
Конструкція
ред.Фірангі мали прямий однолезовий або двогострий клинок. Зазвичай використовувався індійський ефес-кошик, що був розвитком так званого староіндійського ефеса. Ефес-кошик мав широку гарду, у вигляді двох напівкруглих пластин, розташованих дещо під кутом відносно один одного. Гарда поєднувалася з навершям широкою захисною дужкою — наявність такої дужки, що з'явилася під впливом європейських зразків зброї, була основною відмінністю ефеса-кошика від староіндійського. Навершя було розташований поперек рукоятки диск блюдцеподібної форми. З центру навершя виходив довгий шипоподібний стрижень, відігнутий у бік робочого леза (через наявність закритого ефеса, навіть за використання обоюдогострого клинка, зброю можна було тримати тільки однією стороною), загострений, або з головкою на кінці. Цей стрижень, ймовірно, захищав руку підняту для удару нижче кисті. За іншою версією він використовувався для додаткового хвату другою рукою. Гарда і дужка покривалися зсередини м'якими подушечками кольорового оксамиту. Рукоять була злегка опуклою у центрі[5]. Такий тип ефеса також використовувався на традиційних зразках клинкової зброї Індії: кханда[6], сукхела[7], тальвар[8], тега[9] та сосун патта[10]
Зображення
ред.- Фірангі з шабельним клинком, XIX ст., зібрання музею Метрополітен
-
-
-
-
-
-
Примітки
ред.- ↑ а б Носов, 2011, с. 368.
- ↑ а б Стоун, 2010, с. 649.
- ↑ Носов, 2011, с. 207.
- ↑ Носов, 2011, с. 207, 368.
- ↑ Носов, 2011, с. 185—186.
- ↑ Носов, 2011, с. 190—191.
- ↑ Носов, 2011, с. 192.
- ↑ Носов, 2011, с. 199.
- ↑ Носов, 2011, с. 200.
- ↑ Носов, 2011, с. 200—201.
Джерела
ред.- Носов, К. С. Клинковое оружие // Традиционное оружие Индии. — М. : Эксмо, 2011. — 384 с. — 2500 екз. — ISBN 978-5-699-43699-6.
- Стоун, Д. К. Большая энциклопедия оружия и доспехов. — М. : Астрель : АСТ, 2010. — 767 с. — ISBN 978-5-17-052742-7.