Напівхордові
Напівхордові | ||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
Класи
| ||||||||||||
| ||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||
|
Напівхо́рдові (Hemichordata, від дав.-гр. ἡμι- — «половина» та χορδή — «струна») — тип двобічно-симетричних вторинноротих тварин. Одні з найпримітивніших вторинноротих.
Відомо 130 сучасних видів у 2 класах (2016)[1]. Всі живуть у морях, де ведуть риючий чи прикріплений спосіб життя. Декотрі формують колонії. Серед викопних форм відомі планктонні (частина граптолітів).
Відомі з кембрію[2]. До напівхордових належать граптоліти — велика палеозойська група тварин, яку відносять до перистозяберних[3].
Особливості
ред.- Двобічно-симетричні целомічні тварини, що складаються з трьох сегментів: хоботок, комірець, тулуб. У кожному з них наявні власні целомічні мішки: непарний в хоботку і парні в комірці і тулубі. Передній і середній целоми відкриваються назовні за допомогою целомодуктів, задні целомічні мішки — замкнені.
- Характерна риса — розвиток стомохорда — невеликого сліпого виросту кишківника, що підтримує хоботок (не гомологічний хорді)[4].
- Риса, спільна з хордовими, — наявність парних метамерних зябрових щілин, якими кишківник сполучається з зовнішнім середовищем.
- Нервова система — черевний і спинний тяжі.
- Кровоносна система складається з поздовжніх спинної і черевної кровоносних судин. Особливе розширення спинної судини в основі хоботка формує центральну лакуну, до якої прилягає пульсуючий мішечок перикардію.
Класифікація
ред.130 відомих сучасних видів напівхордових розділяють на два класи:
- Кишководишні (Enteropneusta) — 108 видів[1];
- Перистозяберні (Pterobranchia) — 22 види[1].
До перистозяберних належать, серед інших, граптоліти (Graptolithina)[3][5] — велика палеозойська група викопних тварин, яку раніше вважали окремим класом напівхордових, а до того відносили до кишковопорожнинних.
Іноді виділяють третій клас Planctosphaeroidea з одним видом Planctosphaera pelagica[en], відомим тільки за личинками[3].
Походження
ред.Згідно з молекулярними даними, найближчі родичі напівхордових серед сучасних тварин — голкошкірі, що утворюють із ними кладу Ambulacraria. Ця клада є сестринською групою хордових[6]. Час розділення напівхордових та голкошкірих методом молекулярного годинника оцінюють приблизно в 580—550 млн років тому (едіакарський період)[7].
За даними молекулярних досліджень 2013 та 2014 років, кишководишні та перистозяберні — сестринські групи[1], хоча деякі попередні роботи вказували на те, що перистозяберні пішли від кишководишних[3].
Перистозяберні відомі вже з першого віку кембрію — фортунійського (Sokoloviina costata з рівненського горизонту України)[2]. В ордовику серед перистозяберних з'явилися планктонні форми, і вони широко розповсюдилися[3]. Кишководишні в викопному стані зберігаються гірше і трапляються лише в лагерштеттах. Станом на 2018 рік їхні безсумнівні рештки відомі починаючи з третього віку кембрію (Spartobranchus tenuis та Oesia disjuncta з Берджеських сланців Канади)[2].
Примітки
ред.- ↑ а б в г Tassia M. G., Cannon J. T., Konikoff C. E. та ін. (2016). The Global Diversity of Hemichordata (PDF). PLoS One. 11 (10). doi:10.1371/journal.pone.0162564. PMID 27701429. Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2022. Процитовано 23 вересня 2019.
{{cite journal}}
: Явне використання «та ін.» у:|author=
(довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ а б в Maletz J. (2019). Tracing the evolutionary origins of the Hemichordata (Enteropneusta and Pterobranchia). Palaeoworld. 28 (1-2): 58—72. doi:10.1016/j.palwor.2018.07.002.
- ↑ а б в г д Maletz J. (2014). Hemichordata (Pterobranchia, Enteropneusta) and the fossil record. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology. 398 (15): 16—27. Bibcode:2014PPP...398...16M. doi:10.1016/j.palaeo.2013.06.010.
- ↑ Ястребов С. А. (5 листопада 2015). Гомологи хорды широко распространены у первичноротых. Элементы.ру. Архів оригіналу за 7 серпня 2019.
- ↑ WoRMS. Hemichordata. World Register of Marine Species. Процитовано 24.09.2019.
- ↑ Edgecombe G. D., Giribet G., Dunn C. W. та ін. (2011). Higher-level metazoan relationships: recent progress and remaining questions (PDF). Organisms Diversity & Evolution. 11 (2): 151—172. doi:10.1007/s13127-011-0044-4. Архів оригіналу (PDF) за 1 червня 2019. Процитовано 23 вересня 2019.
{{cite journal}}
: Явне використання «та ін.» у:|author=
(довідка) - ↑ Zamora S., Rahman I. A. (2014). Deciphering the early evolution of echinoderms with Cambrian fossils. Palaeontology. 57 (6): 1105—1119. doi:10.1111/pala.12138. Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 23 вересня 2019.
Це незавершена стаття про безхребетних. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |