Бруно Сакко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бруно Сакко
Народився12 листопада 1933(1933-11-12)
Удіне, Королівство Італія
Помер19 вересня 2024(2024-09-19)[1] (90 років)
Зіндельфінген, Беблінген, Штутгарт, Баден-Вюртемберг, Німеччина[2]
Країна Італія
Діяльністьдизайнер
Відомий завдякиMercedes-Benz W201
Mercedes-Benz W126
Mercedes-Benz W124
Mercedes-Benz W140
Mercedes-Benz C111
Mercedes-Benz W123
Mercedes-Benz CL-Клас
Mercedes-Benz S-Class
Mercedes-Benz SL-Клас (R129)
Mercedes-Benz SL-Class (R230)
Знання мовіталійська
ЗакладMercedes-Benz Group
Нагороди
Mercedes-Benz C111 з відчиненими дверима типу «крила чайки». Цей концепт-кар з двигуном Ванкеля був одним із проектів Сакко до того, як він став головним стилістом Daimler-Benz.

Бруно Сакко (англ. Bruno Sacco, 12 листопада 1933 — 19 вересня 2024) — італійський автомобільний дизайнер і головний інженер у відставці, який з 1975 по 1999 рік працював керівником відділу дизайну Daimler-Benz, німецького виробника автомобілів і вантажівок Mercedes-Benz.

Відколи Бруно Сакко був найнятий стилістом Mercedes-Benz у 1958 році, його кар’єра та внесок у промисловий дизайн їхніх автомобілів тривали понад чотири десятиліття.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Mercedes-Benz 190 (W201), «найзначніший» дизайн Сакко.

За словами самого Сакко, він вперше надихнувся на створення автомобіля у вісімнадцятирічному віці, коли побачив Studebaker Commander Regal 1950 року випуску в стилі Реймонда Луї, коли він їхав вулицями Тарвізіо в 1951 році[3]. Після цього він не міг викинути машину з голови та «знав, що його життя вирішене»[4].

Після вивчення машинобудування в Політехнічному університеті Турину спочатку шукав роботу у відомих Ghia та Pininfarina carrozzerie (виробники кузовів), але переїхав до Німеччини, коли його зусилля виявилися марними[3]. Daimler-Benz найняв його стилістом у 1958 році[5], і хоча він мав намір залишитися лише ненадовго, його одруження з берлінкою Аннемарі Ібе в 1959 році та народження їхньої дочки Марини наступного року змусили його переглянути своє майбутнє[3].

Протягом наступних п’ятнадцяти років Сакко піднявся по кар’єрних сходах у Daimler-Benz, ставши головним інженером у 1974 році, а потім змінив Фрідріха Гейгера на посаді керівника центру дизайну Daimler-Benz у Зіндельфінгені в 1975 році[3][6]. Протягом наступної чверті століття, поки він не вийшов на пенсію в 1999 році, він відповідав за дизайн кожного дорожнього автомобіля, автобуса та вантажівки Mercedes[7]. Серед його численних робіт — концепт-кар C111, три послідовні покоління розкішних седанів S - класу (W126, W140 і W220), кабріолет R129 SL, компактний представницький автомобіль C-класу W202, версії W124 і W210 седана E-класу, спортивних автомобілів CLK і SLK, розкішного позашляховика M-класу та другого покоління C - класу W203[3]. Сакко зробив значний внесок у дизайн Mercedes W123, найбільш продаваного Mercedes-Benz, а також у свій останній дизайн, кабріолет R230 SL (у 1997 році).

Улюбленим дизайном Сакко, через його значення для історії компанії, є Mercedes-Benz 190, представлений у 1982 році, водночас він визнає незадоволення W140 S-класу 1991 року, у якому він вважає «оранжерею» (верхню частину кузова) 10 сантиметрів, занадто високою»[8]. Після виходу на пенсію він відмовився від свого старого червоного кабріолета SLK на користь темно-синього купе Mercedes-Benz 560SEC (C126)[7][8].

Станом на 2020 рік Сакко живе в Зіндельфінгені, передмісті Штутгарта, і крім C126 560SEC 1989 року випуску також володіє купе C238 E-Class 2019 року, також темно-синього кольору[9][10].

Нагороди

[ред. | ред. код]

За свою кар'єру Сакко отримав численні нагороди та відзнаки. Його загальна робота була визнана журналом Car Magazine «Дизайнером дизайнера» (1996) за вибором сорока його однолітків[7], нагородою EyesOn Design Lifetime Achievement Award (1997)[11] та від фонду Реймонда Лоуї Премія Lucky Strike Designer Award (1997)[12]. У 1999 році він увійшов до короткого списку 25 автомобільних дизайнерів століття, у 2006 році був включений до Зали автомобільної слави та Європейської автомобільної зали слави у 2007 році[6][13].

На батьківщині він був нагороджений Великим офіційним орденом «За заслуги перед Республікою» в 1991 році[7], а у 2002 році здобув ступінь почесного доктора Університету Удіне[7].

Книги

[ред. | ред. код]
  • Sacco, Bruno (1988). Mercedes-Benz design: a look at the past, a look at the present, and some incidental observations on the design of other automobiles. Montvale, New Jersey: Mercedes-Benz of North America.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://www.escuderia.com/muere-bruno-sacco-jefe-de-diseno-de-mercedes-benz-entre-1975-y-1999/
  2. ↑ https://mbpassion.de/2024/09/bruno-sacco-verstorben/
  3. ↑ а б в г д Bruno Sacco. EyesOn Design. Архів оригіналу за 30 квітня 2008.
  4. ↑ Stein, Jason (23 квітня 2007). Sacco created Mercedes' design "language". The Herald-Mail.
  5. ↑ Meiners, Jens (January 2007). The man who shaped the quintessential car company. Automotive News Europe.
  6. ↑ а б Bruno Sacco (1933 - ). Automotive Hall of Fame: Inductees. Automotive Hall of Fame. Архів оригіналу за 20 липня 2011.
  7. ↑ а б в г д Henke, Wolfgang (November 2001). Bruno Sacco. WH Networks. Архів оригіналу за 26 липня 2008.
  8. ↑ а б Noordeloos, Marc (January 2007). Q & A: Mercedes-Benz's Bruno Sacco. Automobile magazine. Архів оригіналу за 12 лютого 2012. Процитовано 3 вересня 2023.
  9. ↑ Bruno Sacco: "A Mercedes-Benz needs to look like a Mercedes-Benz." www.mercedes-benz.com (англ.). Архів оригіналу за 19 липня 2022. Процитовано 19 липня 2022.
  10. ↑ What did the future look like in the past, Mr Sacco?. www.mercedes-benz.com (англ.). Архів оригіналу за 20 травня 2022. Процитовано 19 липня 2022.
  11. ↑ Bruno Sacco. EyesOn Design Lifetime Design Achievement Award. Архів оригіналу за 21 травня 2008.
  12. ↑ 1997 Bruno Sacco. Lucky Strike Designer Award: Past Winners. Raymond Loewy Foundation. Архів оригіналу за 18 березня 2011. Процитовано 18 березня 2011.
  13. ↑ Meiners, Jens (February 2007). Sacco created timeless designs. Automotive News Europe. Архів оригіналу за 22 лютого 2014.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Бруно_Сакко