БТ (серія танків)
БТ (від рос. «быстроходный танк», дос. «швидкохідний танк») — серія радянських колісно-гусеничних легких танків, що беруть початок від танка M1931[en] американського винахідника Джона Волтера Крісті, локалізованого фахівцями Харківського паровозного заводу (ХПЗ) 1931 року.
Танки серії БТ стали початком розвитку української (харківської) школи танкобудування,[1] зокрема, завдяки здібностям Опанаса Фірсова.[2]
1930 року ХПЗ отримав завдання на створення та постачання швидкісних танкі для РСЧА, який розробили на основі закуплених Управлінням з механізації та моторизації РСЧА (УММ) в американського винахідника Джона Волтера Крісті колісно-гусеничних танків M1931[en], разом з якими було отримано технічну документацію та дозвіл на виробництво.[3][4]
Початково проєктом керував приряджений з УММ військовий інженер Микола Тоскін. До кінця 1931 року завод виготовив три дослідні машини БТ-2 на його основі. Конструктори підприємства також спроєктували двигун для цього танка.[4] Після створення танка Тоскіна було відкликано на основне місце роботи, а керівником танкового КБ Т2К із грудня 1931 став Опанас Фірсов, який був талановитим інженером і компетентним керівником.[4][3] Він здобув освіту у Швейцарії за імперських часів, з 1930 працював на «Російському дизелі» і невдовзі був засуджений за «шкідництво» на 5 років, однак у серпні 1931 покарання було замінено на відрядження до ХПЗ.[5]
Роботи з покращення БТ-2 під керівництвом Фірсова призвели до створення швидкісних танків БТ-5 і БТ-7, а також дослідних зразків на їх основі, в тому числі танки з ракетним і хімічним озброєнням тощо: РБТ-5, БТ-6 та інші. Всього було створено понад 50 типів машин різного призначення.[4][3] За виконання державного замовлення група конструкторів включно з Кошкіним отримала орден Червоної Зірки 10 березня 1936.[6]
Після зняття та потім розстрілу Фірсова вже під керівництвом продовжувався розвиток серії БТ під керівництвом Михайла Кошкіна. Перед арештом Фірсов встиг увести його в справи розробки. Замість використовуваних до того авіаційних бензинових двигунів на БТ-7 було встановлено дизельний двигун В-2, машина отримала позначення БТ-7М[7]. БТ-7 отримав простішу та надійнішу трансмісію за пропозицією конструкторської групи на чолі з Морозовим, що підвищило авторитет молодого конструктора. Надалі боротьба за конструкцію стала одним із головних принципів роботи КБ.[5][8] Також було розроблено «артилерійський танк» БТ-7А з 76-мм гарматою, який випускався на заводі в невеликій кількості.[4][3][9]
Негативний досвід застосування Т-26 і БТ-5 під час Громадянської війни в Іспанії (1936 рік) показав, що танки потребували протиснарядного бронювання за високих вогневих і маневрових якостей.[10] У жовтні 1937 року завод отримав завдання на створення нового колісно-гусеничного танка Кошкін створив нове КБ-24 для цієї задачі;[11] КБ-190 під керівництвом Миколи Кучеренка продовжило роботу над БТ-7. Менше як за рік КБ-24 створило танк А-20 відповідно до вимог замовника, Автобронетанкового управління РСЧА (АБТУ).[12][9]
Танк відрізнявся новою формою корпусу з бронелистами, розташованими під кутом, яка стала стандартною в танкобудуванні.[12] Подібні роботи проводили раніше ентузіасти Харківського танкоремонтного заводу №38, які створили на основі БТ-5 танк БТ-ІС під керівництвом Миколи Циганова . ХПЗ отримав від АБТУ технічне завдання з доведення БТ-7 до рівня БТ-ІС (БТ-СВ), але з низки причин ці роботи не було здійснено.[9] Поряд з А-20 також створювався А-32 (Т-32), який мав звичайний гусеничний хід, кращий бронезахист і встановити 76-мм гармату. 1939 року обрали А-32 і його допрацьований варіант Т-34 став основним середнім танком РСЧА, що й завершило серію БТ.[9][12]
Жирним шрифтом виділено серійні зразки.
- ↑ Харук, Андрій. Танкобудування в Україні. ВУЕ (укр.). Архів оригіналу за 3 червня 2024. Процитовано 15 липня 2024.
- ↑ Ларин, 2019, с. 36—48.
- ↑ а б в г Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 5—6.
- ↑ а б в г д Бєсов, Л. М. (2013). Танкобудування України: короткий історичний нарис (PDF). Питання історії науки і техніки (1).
- ↑ а б Ларин, 2019, с. 36—46.
- ↑ Мороз, Т. П.; Трофимова, Н. В. (2014). З історії танкобудування. Питання історії науки і техніки (3): 26—29.
- ↑ Zaloga, Steven (2007). Japanese Tanks 1939—1945. Oxford: Osprey Publishing. с. 5. ISBN 978-1-84603-091-8.
- ↑ Ларин, 2019, с. 46—65.
- ↑ а б в г Ларин, 2019, с. 64—68.
- ↑ Бєсов, Л. М. (2013). Танкобудування України: короткий історичний нарис (PDF). Питання історії науки і техніки (1).
- ↑ Бєсов, Л. М. (2013). Танкобудування України: короткий історичний нарис (PDF). Питання історії науки і техніки (1).
- ↑ а б в Історична довідка ХКБМ, 2017, с. 6—8.
Це незавершена стаття про бронетехніку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |