Волове очко
Волове очко | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Troglodytes troglodytes (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||
Синоніми | ||||||||||||||||
Nannus troglodytes | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Воло́ве о́чко[1] (Troglodytes troglodytes), у деяких джерелах кропи́в'янка або кропи́вник[2], — вид дрібних птахів роду волове очко родини воловоочкових. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах[3].
Один з 12-ти видів роду волове очко (Troglodytes), єдиний вид роду у фауні України.
Латинська назва виду Troglodytes troglodytes походить від давньогрецького слова τρωγλοδύτης, що буквально означає «той, що мешкає у печері» (звідси й «троглодити», як називають доісторичних людей, які жили в печерах). Ймовірно, така назва була надана птахові завдяки особливому способу гніздування — в товстостінній кулеподібній споруді, яка дещо нагадує печеру. Самого птаха стародавні греки називали τροχίλος (іноді τροχῖλος або τροχεῖλος)[4].
Зверніть увагу!
- «Кропив'янка» — ненаукова назва цього птаху[2]; справжні кропив'янки — рід птахів Sylvia родини кропив'янкових.
- «Волове око» — це частина української назви рослини айстри волове око (Aster amellus) і не стосується роду Troglodytes.
Волове очко — один з найменших європейських птахів. Маса тіла становить 9—11 г, довжина тіла близько 10 см. У дорослого птаха верх рудувато-бурий, а низ бурувато-сірий, з темними поперечними смугами; над оком світла «брова»; на махових і стернових перах темні смуги; дзьоб темно-бурий; ноги світло-бурі. У молодого птаха «брови» майже зовсім непомітні. Хвіст непропорційно короткий (близько 3,5 см) та часто піднятий вгору, що надає птахові характерного вигляду. Дзьоб шилоподібний, тонкий, дещо загнутий донизу[3].
Вид поширений в Євразії та Північній Африці. Вважають, що спочатку волове очко було виключно американським видом, оскільки всі інші представники родини воловоочкових поширені виключно в Новому Світі. Ймовірно, на територію Азії, а згодом Європи та Африки, вид потрапив через так званий «Берингійський міст» — перешийок, що існував між Америкою та Азією на місці теперішньої Берингової протоки.
В Україні звичайний, осілий, частково перелітний і кочовий птах Полісся, Лісостепу, Карпат і Криму. Під час перельотів і зимових кочівель зустрічається скрізь, наприклад на території НПП «Тузлівські лимани» на півдні Одеської області[5].
Тримається найчастіше в старих, нерідко заболочених хвойних, мішаних та листяних лісах. Вибирає зазвичай місця з різноманітним підліском, дуже захаращені буреломом, з купами хмизу, густими заростями малини, кропиви, папоротей. Часто трапляється вздовж лісових струмків та рік, у темних лісових ярах. Зрідка оселяється в глухих частинах старих парків.
Чисельність в Європі оцінено в 23—40 млн пар, в Україні — 140—160 тис. пар[6].
З настанням перших теплих весняних днів у березні можна почути спів волового очка. Пісня настільки гучна, що просто дивно, звідки у нього стільки сили в голосі. Крім того, пісня волового очка мелодійна. З короткими перервами птах повторює її знову й знову, вмостившись на верхівці кошлатих кущів або в густій кроні дерева. Таку голосистість пояснюють великими розмірами гніздової території дрібної пташини. Самець контролює площу у понад півгектара, і гучний спів має здалеку попереджати суперника про те, що територію зайнято. Своє невдоволення і збудження волове очко виражає також сильними тріскучими звуками[7].
Гніздиться парами. Кожна з них займає окрему, досить велику ділянку (3—7 га), на якій влаштовує до 5—7 гнізд. У більшості з них зазвичай відсутня внутрішня вистілка, лише будівництво одного завершується повністю. У ньому й відбувається вирощування потомства, інші, ймовірно, слугують для ночівлі. Усі гнізда будує самець, добудовує одне з них самиця. Гніздо розташоване на землі або на висоті 0,5—2 м від неї у затишних місцях (на невеликих деревцях підросту, частіше ялинах, кущах ялівцю, в переплетінні гілок підліску, між корінням повалених дерев, у купах хмизу, заглибленнях трухлявих пеньків, у щілинах стовбурів, розвилці між стовбурами, за відсталою корою, в урвищах берегів лісових струмків та ярів тощо).
Гніздо досить велике, з товстими стінками, кулеподібної форми з бічним отвором. Зовнішня його частина складається з торішнього листя дерев, папоротей, зеленого моху, тонких гілочок ялин; внутрішня вистелена мохом, пір'ям, шерстю, рослинним пухом.
У кладці 6—7, іноді 5 або 8 яєць. Шкаралупа молочно-біла, з рідко розкиданими дрібними крапками: поверхневі — іржаво-червоні, іржаво-бурі та темно-коричневі; нечисленні глибокі — блідо-фіолетово-сірі (зазвичай згущуються до тупого кінця).
Кладки з'являються в першій — другій декадах травня. Зазвичай протягом року два виводки. Другі кладки у другій — третій декадах червня. Насиджує тільки самиця протягом 13—14, частіше 14—15 діб[8].
Основу раціону волового очка складають різноманітні комахи та інші безхребетні. Восени, коли корму стає недостатньо, вживає в їжу ягоди, насіння деяких рослин. Також добувають корм на поверхні землі.
Раніше вид вважався конспецифічним із волоочком канадським (Troglodytes hiemalis) та волоочком кордильєрським (Troglodytes pacificus) та включав близько 46 підвидів [9].
Згідно сучасної класифікації виділяють 28 підвидів:
Підвид | Поширення |
---|---|
T. t. troglodytes (Linnaeus, 1758) | Континентальна Європа від Піренейського п-ова на заході до Уралу на сході, Скандинавського п-ова на північному сході та Греції на південному сході |
T. t. borealis (Fischer, 1861) | Фарерські острови |
T. t. cypriotes (Bate, 1903) | Кіпр, Родос, Крит, Ліван |
T. t. dauricus (Dubowski et Taczanowki, 1884) | Південне Забайкалля, Маньчжурія, Уссурійський край, Корея, Південний Сахалін |
T. t. fumigatus (Temminck, 1835) | Острови Хонсю, Кюсю, Хоккайдо, Цусіма, Іки (Японія); Острів Чеджудо (Південна Корея) |
T. t. hebridensis (Meinertzhagen, 1924) | Західні острови (Велика Британія) |
T. t. hirtensis (Seebohm, 1884) | Архіпелаг Сент-Кілда (Велика Британія) |
T. t. hyrcanus (Zarudny & Loudon, 1905) | Мала Азія, Кавказ, Забайкалля, Північний та Східний Іран |
T. t. idius (Richmond, 1907) | Північні провінції Китаю: Цінхай, півн. та центр. Ґаньсу, Шаньсі, півн. Шеньсі, Шаньдун, півд. Хебей |
T. t. indigenus (Clancey, 1937) | Велика Британія, Ірландія |
T. t. islandicus (Hartert, 1907) | Ісландія |
T. t. juniperi (Hartert, 1922) | Північно-Західна Киренаїка |
T. t. kabylorum (Hartert, 1910) | Північно-Західна Африка, Південна Іспанія, Балеарські острови |
T. t. koenigi (Schiebel, 1910) | Корсика (Франція), Сардинія (Італія) |
T. t. kurilensis (Stejneger, 1889) | Острів Шиашкотан, Північні Курильські острови |
T. t. magrathi (Whitehead, CHT, 1907) | Афганістан, Пакистан |
T. t. mosukei (Momiyama, 1923) | Острови Іцу (Японія) |
T. t. neglectus (Brooks, WE, 1872) | Кашмір (Індія) та Гімалаї |
T. t. nipalensis (Blyth, 1845) | Непал, індійський штат Сіккім |
T. t. ogawae (Hartert, 1910) | Якушіма (Японія) |
T. t. orii (Yamashina, 1938) | Острови Дайто (Японія) |
T. t. subpallidus (Zarudny & Loudon, 1905) | Північно-східний Іран, гори Паропаміз (Афганістан), Туркменістан |
T. t. szetschuanus (Hartert, E, 1910) | Китай (провінції Ганьсу, Шеньсі, Сичуань, Хубей) |
T. t. taivanus (Hartert, E, 1910) | Тайвань |
T. t. talifuensis (Sharpe, 1902) | Китайська провінція Юньнань |
T. t. tianschanicus (Sharpe, 1881) | Тянь-Шань, Джунгарське Алатау, Тарбагатай, Саур |
T. t. zagrossiensis (Zarudny & Loudon, 1908) | Південно-Західний Іран |
T. t. zetlandicus (Hartert, E, 1910) | Шетландські острови |
Перебуває під охороною Бернської Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі[10].
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б Кропив'янка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ Frisk H. Griechisches etymologisches Wörterbuch, 20. Lfg. − Heidelberg, 1969. − S. 928
- ↑ На Одещині мешкають надзвичайно дрібні птахи. 29.01.2023, 08:00
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12)
- ↑ Співи Птахів (27 липня 2019), Волове очко (рідкісні звуки птахів) — співи птахів, процитовано 27 липня 2019
- ↑ Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск : Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.
- ↑ Troglodytes troglodytes (Eurasian Wren) - Avibase. avibase.bsc-eoc.org. Процитовано 6 липня 2024.
- ↑ Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі. Берн, 19 вересня 1979 року. Офіційний переклад. Додаток II «Види фауни, що підлягають особливій охороні», Птахи. Troglodytidae. Troglodytes troglodytes. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 17 січня 2021.