Кашалот
| Кашалот звичайний | |
|---|---|
| |
| |
| Порівняння розмірів з людиною | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Інфраряд: | Китоподібні (Cetacea) |
| Родина: | Кашалотові (Physeteridae) |
| Рід: | Кашалот (Physeter) |
| Вид: | Кашалот звичайний (P. macrocephalus)
|
| Біноміальна назва | |
| Physeter macrocephalus Linnaeus, 1758
| |
| |
| Ареал | |
| Синоніми | |
| |
Кашалот тупоносий[1], або кашалот звичайний[1] (Physeter macrocephalus) — морський ссавець, найбільший представник підряду зубатих китів, або дельфіновидих (Odontoceti), єдиний сучасний представник роду Physeter, близький до карликового кашалота.
Дорослі самці досягають 20 м завдовжки і 50 тонн маси (нерідко більше). Це одне з небагатьох китоподібних, у яких добре виражений статевий диморфізм: самиці значно менші від самців за розмірами, досягаючи лише 13 м, і відрізняються також статурою, кількістю зубів, розмірами і формою голови тощо. Зовнішній вигляд кашалота дуже характерний, у цього кита величезна прямокутна голова, в якій міститься так званий спермацетовий орган. Кашалот виділяється серед інших великих китів низкою інших унікальних анатомічних особливостей.
Кашалот — стадна тварина, що живе великими групами, розмір яких досягає іноді сотень і навіть тисяч голів. Він поширений по всьому Світовому океану за винятком полярних областей. Живиться кашалот в основному головоногими молюсками, у тому числі гігантськими кальмарами, які досягають завдовжки 14-18 м; риба зазвичай займає не більше 5 % в його раціоні. У пошуках здобичі кит робить найглибші занурення серед всіх морських тварин: до глибини понад 2000 м, залишаючись під водою до півтори години. Здобич кашалот розшукує за допомогою ультразвукової ехолокації, в якій важливу роль грає спермацетовий мішок, який використовується як акустична лінза. Спермацетовий орган також допомагає забезпечувати необхідний рівень плавучості кита при зануреннях.
У природі у кашалота практично немає ворогів, тільки косатки зрідка можуть нападати на самиць і молодняк. Але людина здавна полювала на кашалота — у минулому цей кит був найважливішим об'єктом китобійного промислу. Від кашалота отримували ворвань і такі цінні продукти як спермацет і амбру. Через хижацьке полювання, яке було припинено тільки у 1980-х роках, поголів'я кашалотів виявилося сильно зменшеним, але збереглося краще, ніж поголів'я вусатих китів. Зараз воно повільно відновлюється, хоча цьому перешкоджають деякі антропогенні фактори (забруднення морів, інтенсивне рибальство тощо). Сучасну кількість кашалотів у світі важко оцінити, найбільш ймовірна цифра — 300—400 тис. голів.
Кашалот вважається дуже небезпечною твариною. Пораненим він виявляє більшу агресивність, через що полювання на нього було пов'язане з відомим ризиком. Розлючені кашалоти погубили безліч моряків-китобоїв і навіть потопили декілька китобійних суден.
Кашалот часто привертав увагу письменників через унікальний вигляд, люту вдачу й складну поведінку. Описи кашалота зустрічаються у відомих авторів. Істотна також роль кашалота в культурі багатьох приморських народів.
Слово «кашалот» походить з однієї з романських мов, різниця в назвах невелика: (фр. cachalot, ісп. cachalote, порт. cachalote, кат. catxalot, рум. cașalot).
Кашалот був у числі видів, класифікованих Карлом Ліннеєм у праці «Система природи» у 1758. Лінней дав кашалотові родове найменування Physeter, що було назвою цього кита латиною. Це слово згадувалося ще в трактаті Плінія Старшого «Природнича історія», що свідчить про знайомство римлян з кашалотом:
|
... Біля узбережжя Галлії зустрічається величезна риба — кашалот (Physeter), який, піднімаючись над водою, мов величезна колона, робиться вище корабельних щогл і вивергає величезні потоки води, такі потужні, що вони можуть потопити і зруйнувати судно. | 
|
Лінней навів у своїй роботі два види роду Physeter: catodon і macrocephalus. Сумнівів у тому, що назва macrocephalus відносилося саме до кашалота, немає, але нечіткий опис виду catodon породили в середовищі дослідників суперечки. Ймовірно, ці назви відносяться до одного виду, і в цьому випадку пріоритет має macrocephalus. Тим не менш, сьогодні в різних джерелах можна зустріти обидві назви.
Зовнішній вигляд кашалота дуже характерний, тому його важко сплутати з іншими китоподібними. Величезна голова становить у старих самців до третини загальної довжини тіла (іноді навіть більше, до 35 % довжини); у самиць вона дещо менша і тонша, але також займає близько чверті довжини. Передній край масивної голови при погляді збоку являє собою пряму лінію, слабо нахилену донизу і назад, так що голова в профіль має вигляд прямокутника, рівного по ширині тілу (на жаргоні американських китобоїв голова кашалота називалася «товарний вагон», англ. boxcar). Більша частина обсягу голови зайнята так званим спермацетовим мішком, розташованим над верхньою щелепою, — губчастою масою фіброзної тканини, просоченої спермацетом, жировоском складного складу. Маса «спермацетового мішка» досягає 6 тонн і навіть 11 тонн. Голова кашалота сильно стиснута з боків і загострена, нагадуючи судновий форштевень, причому голова самиць і молодих китів стиснута і загострена значно сильніше, ніж у дорослих самців.
Паща кашалота розташована у виїмці знизу голови. Довга і вузька нижня щелепа усаджена великими зубами, яких зазвичай 20-26 пар, причому кожен зуб при закритій пащі входить в окрему виїмку у верхній щелепі. Зубів часто буває і менше, навіть 8 пар. Зуби кашалота не диференційовані, вони всі однакової конічної форми, важать близько 1 кілограма кожен і не мають емалі. На верхній щелепі зубів всього 1-3 пари, а часто немає взагалі або вони не показуються з ясен. У самиць зубів завжди менше, ніж у самців.
Нижня щелепа може відкриватися вниз прямовисно, на 90 градусів. Порожнина пащі вистелена шорстким епітелієм, який перешкоджає вислизанню їжі.
Очі кашалота розташовані далеко від рила, ближче до кутів пащі. Дихало зміщено на лівий передній кут голови, і має форму витягнутої латинської букви S — його утворює тільки ліва ніздря кита.
Очі кашалота порівняно великі для китоподібних — діаметр очного яблука 15-17 см, довжина очної щілини 6-12 см. Позаду й дещо нижче від очей розташовані невеликі, лише близько 1 см завдовжки, серпоподібні вушні отвори.
За головою тіло кашалота розширюється і в середині стає товстим, практично круглим у перетині. Потім воно знову звужується і поступово переходить в хвостове стебло. Хвостовий плавець кашалота — завширшки до 5 м, має глибоку V-подібну виїмку. На спині кашалота — один плавець, який має вигляд низького горба, за яким зазвичай йдуть один-два (рідко більше) горби поменше. Позаду плавців йде нерівна горбкувата шкіряста складка. На нижній стороні хвостового стебла є поздовжній кіль. Грудні плавники кашалота короткі, широкі, тупо закруглені; при максимальній довжині 1,8 м їхня ширина — 91 см. З віком головний відділ тіла кашалота відносно збільшується, а хвостовий, відповідно, коротшає.
Кашалот при видиху дає фонтан, спрямований косо вперед і вгору під кутом приблизно в 45 градусів. Форма фонтана дуже характерна і не дозволяє сплутати його з фонтаном інших китів, у яких фонтан вертикальний. Випірнувши, кашалот дихає дуже часто, фонтан з'являється через кожні 5-6 секунд (кашалот, перебуваючи на поверхні в проміжку між зануреннями близько 10 хвилин, робить до 60 вдихів-видихів). У цей час кашалот лежить майже на одному місці, лише трохи просуваючись вперед, і перебуваючи в поземному положенні, ритмічно занурюється у воду, пускаючи фонтан.
Шкіра кашалота зморшкувата і складчаста, у зв'язку з чим серед англомовних китобоїв в минулому існувала її жаргонна назва «чорнослив» (англ. prune). За винятком голови, все тіло кита виглядає зморшкувато, хоча і на голові є кілька глибоких паралельних зморшок. На горлі знаходяться 10-40 борозенок заглибши до 1 см і завдовжки від 5 до 50 см. Припускають, що борозенки допомагають горлянці розширюватися при ковтанні великої здобичі, тобто грають ту ж роль, що і борозни на горлянці вусатих китів-смугачів. Крім того, шкіра кашалота, особливо у старих особин, покрита безліччю подряпин і шрамів від присосок велетенських кальмарів, які слугують кашалотам їжею, а також від зубів родичів, що надає забарвленню кита «мармуровість», особливо помітну на голові. Шкіра товста, під нею залягає шар жиру, що досягає у великих кашалотів 50 см товщини і особливо розвинений на череві.
Забарвлення шкіри кашалота зазвичай темно-сіре різних відтінків, нерідко з блакитним відливом. Часто у забарвленні присутні коричневі тони (особливо помітні при яскравому сонячному світлі), зустрічаються бурі й навіть майже чорні кашалоти. Як і у більшості китоподібних, його забарвлення протисутінкове — спина темна, нижня частина тіла помітно світліша. Черево кашалота того ж кольору, що і спина й боки, але світліше, а навколо пащі і у пупка забарвлення стає брудно-білим. У деяких самців біля плавника бувають білі або жовтуваті плями. Реєструвалися і білі кашалоти-альбіноси.
Є припущення, що білий колір шкіри навколо пащі кашалота має важливе значення для живлення кита. Можливо, білий колір (особливо при тому, що на білих ділянках шкіри можуть поселятися бактерії, які світяться в темряві), привертає кальмарів, які охоче пливуть на біле і на світло.
Кашалот — велетень серед зубастих китів, всі інші зубаті кити набагато поступаються йому за розмірами. Кашалоти ростуть все життя, тому чим старший кит, тим він, як правило, більший; при цьому самці більші за самиць майже вдвічі. Довжина самців 18-20 м, більші особи вельми рідкісні. Маса дорослих самців — у середньому близько 40 тонн (наприклад, точно виміряний 13-метровий самець важив 39 тонн), але часто великі кашалоти важать більше, навіть до 70 тонн; вказується також середня вага в 45-57 тонн. У минулому, коли кашалоти були чисельнішими, зрідка зустрічалися екземпляри, маса яких наближалася до 100 тонн.
Самиці виростають лише завдовжки 11, рідко 13 м і маси 15 тонн. Різниця в розмірах самця і самиці у кашалота — найбільша серед усіх китоподібних.
При розбиранні 16-метрового кашалота були отримані такі дані: його серце важило 160 кг, легені — 376 кг, нирки — 400 кг, печінка — близько 1 т, мозок — 6,5 кг, довжина всього травного тракту дорівнює 256 м при масі близько 800 кг. У 13-метрового кита серце важило 126 кг, печінка — 420 кг.
Мозок кашалота — найбільший у всьому тваринному світі (абсолютно, але не щодо розмірів тіла), він важить до 7,8 кг. Розміри серця середнього кашалота — метр у висоту і ширину. Серце відрізняється сильним розвитком м'язової тканини, що необхідно для перекачування великого об'єму крові кита, який відносно набагато більший, ніж у наземних тварин. Кишка кашалота — абсолютно найдовша в усьому тваринному світі, а у відношенні до довжини тіла кишка кашалота також один з найдовших серед тварин. Його довжина більша від довжини тіла в 15-16 разів, більше тільки у деяких дельфінів. Це одна із загадок, пов'язаних з цим китом, оскільки у хижих тварин кишка ніколи не буває настільки довгою. Шлунок кашалота, як і у всіх зубастих китів, багатокамерний.
У хребті кашалота 7 шийних хребців, 11 грудних, 8-9 поперекових і 20-24 хвостових. На відміну від інших китоподібних у кашалотів перший хребець (атлант) залишається вільним, а решта 6 шийних хребців зростаються між собою. У передньої кінцівки, перетвореної на плавник, п'ять пальців; плечова кістка іноді зростається з ліктьової і променевої. Вузька лопатка (на відміну від вусатих китів, у яких лопатка віялоподібна) має великий коракоїдний відросток. Ребер до 11 пар, з яких тільки 3 з'єднані з грудниною.
Дихало кашалота (як у всіх зубастих китів) утворено тільки одним лівим носовим проходом, правий ж приховано під шкірою, на його кінці всередині рила знаходиться величезне мішкоподібне розширення. Усередині вхід в праву ніздрю закритий клапаном. У мішкоподібне розширення правого носового проходу кашалот набирає запас повітря, яке використовує при пірнанні.
Спермацетовий орган (званий інакше жирова подушка) — унікальне утворення у світі китоподібних, наявне тільки у кашалотових (він є також у карликових кашалотів, але далеко не так розвинений, як у звичайного кашалота). Він розміщується в голові кашалота на свого роду ложі, утвореному кістками верхньої щелепи та черепа і на нього припадає до 90 % маси голови кита. Призначення спермацетового мішка ще не до кінця з'ясовано.
Детальні дослідження спермацетового мішка показують, що цей орган кашалота має досить складну структуру. Він складається з двох основних частин, заповнених спермацетом. Перша, верхня частина, є подобою перевернутого корита, обмеженого з боків і зверху дуже товстим (у 14-метрового кашалота — більше 11 см) і міцним шаром сполучної тканини, поверх якої — шар м'язів, жир і шкура. Під цією, верхньою, частиною знаходиться друга, що являє собою групу ізольованих вузьких камер, розташованих одна за одною. Камери при вигляді спереду мають форму трапеції, що розширюється догори, а збоку — подовженого вертикального прямокутника. Вони заповнені губчастою тканиною, просоченою спермацетом. Спереду спермацетовий мішок конусоподібно загострюється, будучи обмеженим повітряними камерами. Сама сполучна тканина, просочена спермацетом, має вигляд пористої маси з дуже тонкими стінками пор; вона містить до 98 % спермацету по масі.
Одне з найважливіших призначень спермацетової подушки, згідно з новими дослідженнями, — імовірно, надання напрямку звуковим хвилям при ехолокації. Але у цього органу явно є й інші функції. Іноді фахівці вважають, що спермацетовий орган може служити для охолодження, тобто відведення частини тепла з тіла кашалота.
Ще в 1970-і роки з'явилися цікаві дослідження, згідно з якими спермацетовий орган регулює плавучість кашалота при пірнанні і підйомі з глибини. Ці припущення були підтверджені й сучасними спостереженнями. Кашалот, регулюючи приплив крові до голови через густу мережу капілярів, може змінювати температуру в спермацетовому мішку. Якщо приплив крові підвищується, то спермацет, температура плавлення якого невелика, при 37 °C повністю переходить у рідкий стан. Його щільність при цьому знижується, полегшуючи киту спливання, — і навпаки, затверділий спермацет допомагає пірнати. Але як рідкий, так і твердий спермацет істотно легший за воду — його щільність при 30 °C близько 0,857 г/см ³, 0,852 при 37 °C і 0,850 при 40 °C. Щоб забезпечувати нульову плавучість тіла на глибинах до 200 м кашалоту досить змінювати температуру спермацетового мішка в межах всього 3 °C, що легко досягається змінами припливу крові.
Речовини, які входять до складу спермацету, містять такі жирні кислоти, довжина молекулярних ланцюгів і ступінь ненасиченості яких забезпечують оптимальну для такої функції температуру плавлення спермацету. Завдяки цьому тварина, не вдаючись до додаткових зусиль, може годуватися на великих глибинах, витрачаючи при цьому мінімум енергії.
Можливо також, що заповнена спермацетом голова використовується китами для амортизації ударів. Дійсно, самці-кашалоти в сутичках один з одним в період спаровування або при атаці ворогів завдають ударів насамперед головою. Але спермацетовий мішок є і у самиць, так що це питання повністю не вирішене.
Голосові сигнали кашалота в цілому близькі до сигналів інших китів. Це три типи звуків — стогнучі звуки, клацання і швидкий тріск, схожий на звук механічної друкарської машинки, і скрип. Кашалоти, які потрапили на мілину, голосно ревуть. Голос кашалота, як, втім, і у всіх великих китів, дуже гучний — до 236 децибел (шум двигунів великого авіалайнера поблизу досягає максимум 160 децибел). Навіть новонароджене дитинча кашалота видає звуки до 162 децибел. Цікаво, що голосові сигнали молодих кашалотів дуже сильно відрізняються від голосу дорослих як по набору звуків, так і по акустичній частоті. Згідно з недавніми дослідженнями, кашалоти володіють кращою чутливістю до звуків низької частоти, в тому числі інфразвуку, ніж вусаті кити. Відповідно, і голосові сигнали кашалота зазвичай мають в середньому нижчу частоту — у середньому близько 4 кГц у порівнянні з 10 кГц у китів-смугастиків. НГауковці припускають, що за допомогою деяких криків кашалот здатний оглушувати здобич.
Кашалот має один з найбільших ареалів в усьому тваринному світі. Він поширений у всьому Світовому океані, крім найпівнічніших та найпівденніших холодних районів. Кашалоти не заходять за 60 градус північної чи південної широти, ніколи, таким чином, не зустрічаючись у полярних водах (на відміну від вусатих китів). При цьому кити тримаються в основному далеко від берегів, у районах, де глибини перевищують 200 м. Близько до берега вони підходять тільки в місцях підводних каньйонів і різких скидів глибин. Для проживання кашалотів важливу роль відіграє наявність значної кількості великих головоногих молюсків, основного корму цього кита. Тому кашалоти воліють триматися там, де водяться такі молюски. Сезонні міграції у кашалотів виражені добре, що, мабуть, пов'язано саме з переміщенням мас головоногих молюсків. Самці зустрічаються на ширшому ареалі, ніж самиці, й саме дорослі самці (тільки вони) регулярно з'являються в приполярних водах. Самці також мігрують далі за самиць.
У теплих водах кашалоти зустрічаються частіше, ніж в холодних. За висловом американських фахівців, штаб-квартира кашалотів знаходиться в тропіках, а в кожній півкулі влітку ареал проживання кашалотів розширюється в напрямку північних широт, а взимку, коли кити повертаються до екватора, — звужується знову.
У Північній півкулі кашалотів буває більше біля берегів Африки, Азорських островів і у водах Східної Азії. Біля атлантичних берегів Північної Америки їх дещо менше. В Атлантиці через вплив Гольфстриму заходи кашалотів на північ бувають далі, ніж у північній частині Тихого океану. У Південній півкулі найбільші скупчення зосереджені у водах Чилі, Перу і біля індоокеанського узбережжя.
Іноді кашалотів, на підставі відмінності в біоритмах і внаслідок деяких морфологічних відмінностей, ділять на два підвиди — північний кашалот (Physeter catodon catodon Linnaeus, 1758) і південний кашалот (Ph. с. Australis Mac. Leay, 1851), що мешкають в північній і південній півкулях відповідно. Північний менший від південного за розмірами.
Попри те, що ареал кашалота надзвичайно широкий, вони воліють триматися певних районів, в яких утворюються стійкі популяції, звані стадами, що мають свої особливі риси. Мічення китів дозволило встановити, що кашалоти не здійснюють далеких переходів з однієї півкулі в іншу. Наприклад, американські цетологи, які досить повно вивчили кашалотів, що живуть у водах Північної півкулі, виділяють п'ять основних стад:
- Каліфорнійсько-орегонське. Кашалоти цього стада тримаються цілорічно біля тихоокеанського узбережжя США, але максимальної чисельності в цих водах досягають з квітня до середини листопада. Взимку вони не піднімаються в північні частині цього району (до узбережжя штатів Орегон і Вашингтон).
- Північно-тихоокеанське. Його ареал — Берингове море, добре відокремлене від основної частини Тихого океану пасмом Алеутських островів, яку кашалоти цього стада рідко переходять. Зіставлення даних мічення кашалотів, що мешкають біля Алеутських островів, з результатами аналізу крові цих кашалотів показало, що кити даного стада мігрують до Японії і там змішуються з місцевим стадом.
- Гавайське. Влітку і восени це стадо тримається в східній частині Тихого океану. Мічення кашалотів цього стада привело науковців до висновку, що, хоча кашалоти широко поширені в тропічних водах Тихого океану взагалі, їхній основний ареал в Тихому океані сильно витягнутий у вигляді смуги від середини океану до берегів Каліфорнії.
- Стадо півночі Мексиканської затоки. Кити присутні в цих водах цілорічно, але звичайніші влітку.
- Північноатлантичне. Взимку кити цього стада тримаються на схід і північний схід від мису Гаттерас, навесні центр стада зміщується на північ (до узбережжя Нової Англії) і поширюється до середини Атлантики. Влітку поширення стада таке ж, як навесні, але поширюється на деякі інші райони на північ і схід. Найбільше кашалотів можна зустріти тут восени у водах континентального шельфу Нової Англії.
У США взагалі ведеться суворий облік кількості кашалотів, що заходять у виняткову економічну зону. У 2004, американські дослідники оцінили поголів'я кашалотів у своїх водах у 5531 мінімум і 7082 максимум; поголів'ю цих китів міністерство торгівлі США надало статус стратегічного запасу.
Просторове відокремлення північних і південних стад, як це відбувається у вусатих китів-смугастиків, у кашалотів відсутня. Але оскільки самиці кашалотів тримаються тільки у водах, температура яких протягом року не опускається нижче 15 градусів, вони зазвичай не запливають далі 40 градуса північної і південної широти (можливо також, що в такі стада входять також і ті самці, яким не вдалося обзавестися гаремом), дослідники припускають, що між кашалотами, які живуть у різних океанах, є певна відособленість.
Кашалоти зустрічаються в російських водах в першу чергу в морях Тихого океану (вони належать до Північно-тихоокеанського стада); в Баренцевому морі також можлива зустріч з кашалотом, оскільки там зустрічаються великі кальмари. За даними російської експедиції, що обстежила влітку 2008 року Охотське море, зокрема, прибережні води східного узбережжя Камчатки від мису Лопатка до мису Олюторський і акваторію Командорських островів, кашалоти склали 3 % від загального числа зустрінутих китоподібних (усього 106 зустрічей з різними китами). Біля берегів Камчатки при цьому, за даними інших джерел, зустрічаються тільки самці.
Кашалотові, разом з іншими сучасними зубатими китами, відокремилися від стародавніх зубастих китів-сквалодонтів в олігоцені і міоцені. Найбільш ранні викопні залишки китів, близьких до кашалотів, відносяться до пізнього олігоцену, їхній вік близько 25 млн років; вони знайдені в 1970 році на території Азербайджану. У міоцені залишки кашалотових стають численними. У викопних кашалотів міоцену були сильно розвинені зуби на обох щелепах, що говорить про їх активне хижацтво і живлення великою здобиччю. При цьому їхні зуби відрізнялися величезними розмірами. Кашалоти сучасного типу з'явилися близько 10 млн років тому і, мабуть, мало змінилися за цей час, протягом якого беззмінно залишалися на вершині харчового ланцюга океанів.
У листопаді 2008 року в Перу палеонтологи виявили добре збережений череп викопного кашалота Livyatan melvillei віком 12-13 млн років. Цей вид дуже близький сучасному, але при довжині тіла від 13,5 до 17,5 м (тобто навіть дещо менше, ніж у сучасного кашалота) викопний вид володів величезними зубами — завдовжки до 36 см при діаметрі 12 см. Видова назва melvillei було вирішено дати на честь письменника Германа Мелвілла. Судячи з того, що у цього кашалота зуби верхньої щелепи були присутні повністю, був зроблений висновок, що він живився досить великими тваринами, перш за все невеликими китами.
Систематичне положення сучасних кашалотів щодо древніх кашалотових наступне:
| Physeteroidea |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Кашалоти — стадні тварини. Поодинці зустрічаються лише дуже старі самці. У районах річного проживання самців кашалотів, залежно від віку і розміру тварин, в більшості випадків утворюють угруповання певного складу, так звані холостяцькі стада. Як холостяцькі стада, так й інші групи кашалотів зазвичай складаються з переважно однорозмірних тварин. З 23 досліджених в Аляскинській затоці 18 груп складалися з близьких за розмірами китів і лише решта 5 — із різнорозмірних. Мабуть, причина об'єднання у групи однорозмірних тварин полягає в однаковій можливості добування їжі, що знаходиться на різних глибинах.
Кашалот, який годується, пливе досить повільно порівнюючи з вусатими китами. Навіть при міграціях його швидкість рідко перевищує 10 км/год, а максимальна швидкість кита — 37 км/год. У будь-якому випадку, навіть відносно тихохідні китобійні судна в більшості випадків наздоганяли пливучого кашалота після кількох годин погоні. Велику частину часу кашалот годується, здійснюючи одне занурення за одним, а після тривалого перебування під водою кашалот довго відпочиває на поверхні. Збуджені кашалоти цілком вискакують з води, падаючи з оглушливим сплеском, голосно ляскають по воді хвостовими лопатями. Іноді кашалоти подовгу стоять сторчма, виставивши голову з води. Крім того, кашалоти щодня відпочивають по кілька годин на день. Сон кашалота, за даними недавніх досліджень, дуже короткий. Кит під час сну майже нерухомо висить у поверхні в стані майже повного заціпеніння, проводячи так близько 7 % часу. Таким чином, кашалота, ймовірно, можна вважати рекордсменом серед ссавців за найкоротшим загального часу сну. При цьому з'ясувалося важлива обставина — у сплячих кашалотів припиняють активну діяльність одночасно обидві півкулі мозку, а не поперемінно, як вважали раніше (і як це відбувається у більшості інших китоподібних).
Нещодавно було помічено, що при годівлі кашалоти можуть діяти добре організованими групами по 10-15 осіб, колективно зганяючи здобич (в описаному випадку — кальмарів) в щільні групи. При цьому кити проявляють високий рівень взаємодії. Колективне полювання проходило на глибинах до 1500 м.
Щодо тривалості життя кашалота відомо, що вона, в усякому разі, досить велика — за деякими даними, був зареєстрований максимальний вік у 77 років. Вказується також граничний вік у 40-50 років.
Відома унікальна здатність кашалота до надглибоких занурень. Він пірнає глибше, ніж будь-яка інша тварина, яка дихає повітрям. Деякі джерела вказують на можливу здатність кашалота занурюватися навіть до 3000 м. Стеження за міченими китами показало, що один кашалот, наприклад, пірнув 74 рази протягом 62 годин, поки на його тілі була прикріплена мітка. Кожне занурення цього кашалота тривало 30-45 хвилин, занурювався кит на глибину від 400 до 1200 м. Між зануреннями проходило близько 10 хвилин, за винятком періоду денного відпочинку, коли кит залишався біля поверхні протягом 1,3-4,2 годин.
Організм кита добре пристосований для таких занурень завдяки ряду анатомічних особливостей. Колосальний тиск води на глибині не шкодить киту, оскільки його організм у великій мірі складається з жиру й інших рідин, не стисливих тиском. Легені кита щодо обсягу тіла вдвічі менше, ніж у сухопутних тварин, тому в організмі кашалота не накопичується надлишок азоту, що буває у всіх інших живих істот при зануреннях на велику глибину, причому при зниженні тиску при спливанні азот у вигляді дрібних бульбашок переходить у тканини тіла, спричинюючи кесонну хворобу, яка ніколи не трапляється у кашалота. Крім того, плазма крові кашалота має підвищену здатність розчиняти азот, не дозволяючи цьому газу утворювати мікробульбашки.
При тривалому перебуванні під водою кашалот витрачає той додатковий запас повітря, який зберігається в об'ємистому повітряному мішку, утвореному сліпим правим носовим проходом. Але крім того, дуже великий запас кисню у кашалота зберігається в м'язах, в яких у кашалота в 8-9 разів більше міоглобіну, ніж у наземних тварин. У м'язах кит запасає 41 % кисню, у той час як в легенях — лише 9 %. Крім того, метаболізм кашалота при глибоких зануреннях змінюється дуже істотно. Пульс падає до 10 ударів на хвилину, а кровообіг сильно змінюється — кров перестає надходити до периферійних частин тіла (плавники, шкіра, хвіст) і живить в першу чергу мозок і серце. М'язи починають виділяти в кровоносну систему накопичені запаси кисню. Витрачається і запас кисню, накопичений у жировому шарі. Він також надходить у кровоносну систему. До того ж, у кашалота кількість крові набагато більша, ніж у сухопутних тварин. Всі ці риси дають кашалоту можливість затримувати подих на довгий час, до півтори години.
Відомо багато випадків, коли кашалот ставав причиною аварій глибоководного кабелю, прокладеного на морському дні. Коли кабель піднімали на поверхню для ремонту, він виявлявся щільно накрученим на хвіст та нижню щелепу кашалота, так, що він не міг вивільнитись від нього і захлинався. За даними на кінець 1960-х років, було зареєстровано 14 таких пригод, викликаних кашалотом. Сім разів вони відбувалися на глибинах від 120 до 855 м, п'ять разів — від 910 до 1128 м. Максимальна ж зареєстрована глибина пошкодження кашалотом кабелю була відзначена в 1951 році, біля південного узбережжя Піренейського півострова — 2200 м. Мабуть, кит сприймав кабель за щупальце велетенського кальмара.
Кашалот активно (як й інші зубаті кити) використовує високочастотну і ультразвукову ехолокацію для виявлення здобичі та орієнтування. Остання для нього особливо важлива, тому що цей кит занурюється на глибину, де повністю відсутнє освітлення. Є припущення, що ехолокацію кашалот використовує не тільки для пошуку здобичі та орієнтування, але і як зброю. Можливо, інтенсивні ультразвукові сигнали, які випускаються китом, наводять навіть дуже великих головоногих у замішання і порушують координацію їхніх рухів, що полегшує полювання на них. Кит, який пірнув, майже постійно випускає короткі клацання ультразвукової частоти, які, мабуть, направляються уперед за допомогою спермацетового мішка, що грає роль лінзи, а також уловлювача і провідника віддзеркалення сигналів.
Опубліковані в 2006 році дослідження групи американських, британських і данських фахівців показали, що при ехолокації кашалот використовує не тільки «клацання», а й інший вид сигналів — «дзижчання» (англ. buzzes), при цьому сама ехолокація відрізняється великою складністю в послідовності сигналів . Під час спливання кашалот користується ехолокацією менш інтенсивно, ніж при зануренні і пошуку здобичі. Так, вивчені кити видавали «клацання» на стадії занурення протягом 81 % часу, а на стадії спливання — протягом 64 % часу.
Кашалот, як і всі зубаті кити, — хижак. Основу його раціону складають дві групи тварин — головоногі молюски та риба, причому головоногі абсолютно переважають. Так, згідно з радянським дослідженням, в шлунках кашалотів з вод Курильських островів (360 шлунків) траплялося до 28 видів головоногих молюсків. Головоногі складають в цілому близько 95 % (по вазі) споживаної кашалотам їжі, риби — менше 5 %, хоча риба і була виявлена майже у третини досліджених кашалотів. З головоногих основне значення мають кальмари; восьминоги складають не більше 4 % з'їденої їжі. У той же час кормове значення для кашалота практично мають тільки 7 видів кальмарів, що становлять до 80 % головоногих, які поїдаються, причому 60 % з цієї кількості припадає на частку лише 3 видів. Численні в далекосхідних морях дрібні каракатиці в шлунках кашалотів не зустрічаються зовсім. За іншими даними, головоногі становлять до 80 % корму. Примітно також, що кальмари найчисленніші в далекосхідних водах види, які мешкають у верхніх горизонтах моря, не мають майже ніякого значення в харчуванні кашалотів. За спостереженнями американських науковців, вага головоногих, яких поїдають кашалоти Мексиканської затоки, знаходиться в інтервалі від 3,5 унцій до 22 фунтів (приблизно від 100 г до 10 кг). Найбільший кальмар, знайдений в шлунку кашалота у південній Австралії, важив більше 110 кг, а в довжину мав 2,64 м (довжину тіла, вимірювану мантією, без щупальців).
Таким чином, основна їжа кашалота складається з батипелагічних (таких, які мешкають у товщі води нижче поверхневого шару) видів головоногих молюсків і риб, більшість з яких не піднімається на глибину менше 500 м, а деякі з них живуть на глибині від 1000 м і нижче. Отже, кашалот ловить свою здобич на глибині не менше 300—400 м, де у нього майже немає харчових конкурентів, за винятком, можливо, деяких китів родини дзьоборилих. Дорослому кашалоту для нормального харчування необхідно поїдати в день близько тонни головоногих; низка джерел вказує, що кашалоту необхідно корму в середньому близько 3 % від ваги тіла на день. У 1980-і роки підрахували, що кашалоти поїдали на рік у водах Південного океану близько 12 млн тонн головоногих.
Відносно часто в шлунках кашалотів знаходять абсолютно сторонні предмети: гумові чоботи, мотки дроту, скляні рибальські поплавки, гумові рукавички, дитячі пластмасові іграшки (автомашина, пістолет, лялька, відерце тощо), порожні пляшки, яблука і багато іншого (в тому числі навіть морські птахи, які потрапляють у пащу кита, мабуть, випадково). У шлунках і кишці завжди багато дзьобів кальмарів, які не перетравлюються кашалотом. Один раз вунутрощах кашалота нарахували 14 000 дзьобів, а в шлунках 36 кашалотів, які викинулися на берег Австралії, нарахували 101 883 дзьоби головоногих. У цих же кашалотів різні пластмасові предмети були знайдені в 4 випадках (11,1 %), серед цих предметів знайшли верхню частину пластмасового дволітрового контейнера.
У шлунку кашалота часто знаходили також камені, які, мабуть, служать свого роду жорнами для механічного перетирання їжі.
Канадські науковці, які обстежили в 1960-і роки шлунки 739 кашалотів, забитих у водах Британської Колумбії, повідомляли про суттєві відмінності у видовому складі споживаної риби у самців і самиць кашалота, хоча склад споживаних головоногих не відрізнявся. У шлунках самців було виявлено значно більше таких риб як катран та інших невеликих акул. Крім того, самці поїдають різноманітнішу рибу, ніж самиці, а з головоногих обидві статі надавали перевагу гігантським кальмарам. Але для корму самців риба, мабуть, грає більш значущу роль, ніж для самиць. Серед китів, шлунок яких опинявся порожнім, було помітно більше самиць, що могло свідчити про труднощі прожитку в період турботи про потомство.
Здобич кашалот відправляє в пащу, засмоктуючи за допомогою поршнеподібних рухів язика. Він не розжовує здобич, а заковтує цілком, велику може розірвати на кілька частин. Дрібні кальмари потрапляють у шлунок зовсім непошкодженими, так що навіть використовуються для зоологічних колекцій. Великі кальмари й восьминоги залишаються в шлунку живими деякий час — на внутрішній поверхні шлунка кита знаходять сліди їх присосок.
Одна з найцікавіших рис у харчуванні кашалота — поїдання ним велетенських головоногих, яких він зустрічає на великих глибинах. Величезні кальмари займають важливе місце в раціоні кашалота; в будь-якому випадку саме кашалот є головним природним ворогом велетенських головоногих. Це стосується, зокрема, найбільших кальмарів з роду Architeuthis, довжина яких буває більше 10 м, а найбільший відомий науці екземпляр, описаний в 1887 році в Новій Зеландії, був завдовжки 17,4 м. Велетенських спрутів часто знаходили у шлунках кашалотів, забитих у північній частині Тихого океану (біля Курильських, Алеутських островів та Аляски), хоча самі спрути в цих водах не зустрічалися. Можливо, що кашалоти проковтнули їх набагато південніше. Серед здобичі кашалотів з австралійських вод кальмари завдовжки понад 1 м у середньому склали, проте, всього 0,6 %.
Описаний випадок, коли був здобутий кашалот, який проковтнув настільки великого кальмара, що його щупальці не помістилися в череві кита, а висовувалися назовні й присмоктувалися до рила кашалота. Цей кальмар важив близько 200 кг. Присоски кальмарів залишають на шкірі кашалота круглі відмітини діаметром до 20 см, в той же час навіть у найбільших з відомих науці кальмарів (навіть тих, чия довжина разом зі щупальцями досягала 10 метрів) діаметр присосок не перевищував 5 см. Найімовірніше, кальмари залишали відбитки присосок, коли кашалот ще не досяг повного розміру дорослого кита, а потім, коли кашалот виростав, шрами від присосок розтягувалися до 15-20-сантиметрового діаметра.
Статевозрілими самці кашалота стають в 5 років при довжині тіла 9,5-10 м, самиці — в 4-5 років при довжині 8,9-9,3 м за даними кінця 1960-х років. Сучасні джерела вказують на вік 7-13 років для самців, самиці ж починають давати приплід у середньому в 5,2 року біля західного узбережжя південної Африки і в 6-6,5 років біля східних. Репродуктивний цикл, тобто проміжок між пологами, для зазначених районів — у середньому 3 роки. Самиці, чий вік перевищив 40 років, вже практично не беруть участь у розмноженні.
Кашалоти полігамні, в період розмноження самці утворюють гареми — біля одного самця тримаються 10-15 самиць. Пологи у кашалотів можуть відбуватися в будь-який час року, але в північній півкулі більшість самиць приносять потомство в липні — вересні. Слідом за пологами настає період спарювання. Під час спарювання самці відрізняються підвищеною агресивністю. Кити, що не беруть участь у розмноженні, тримаються в цей час поодинці, а самці, які утворюють гареми, часто б'ються, стикаючись головами і завдаючи один одному серйозні травми зубами, часто пошкоджують і навіть ламають щелепи.
Вагітність триває від 15 місяців до 18, іноді більше. Дитинча народжується один, довжиною 3-4 м і вагою близько тонни, і відразу здатний слідувати поруч з матір'ю, тримаючись дуже тісно біля неї, як і у всіх китоподібних (викликано це тим, що дитинчаті набагато легше плисти в шарі води, обтічне тіло матері, де він відчуває менше опір). Двійні у кашалотів дуже рідкісні — 0,66 % випадків. Тривалість молочного годування точно не встановлена. За різними даними вона становить від 5-6 до 12-13 місяців, а за низкою джерел і до двох років, причому вже в однорічному віці кашалот може досягати 6 м завдовжки, а в три роки — 8 м. У молочних залозах самиці кашалота може одночасно утримуватися до 45 л молока. До кінця молочного годування у дитинчат прорізуються зуби. Примітно, що у кашалотів, які мешкають в північній і південній півкулях, терміни всіх біологічних ритмів, в тому числі й розмноження, розрізняються приблизно на 6 місяців.
У дорослого самця кашалота, при його величезній силі і потужних зубах, в природі немає ворогів. Але дитинчата і навіть дорослі самиці можуть зазнавати нападів косаток — дослідниками зареєстровані випадки, коли косатки завдавали дорослим самицям тяжкі рани або навіть розривали їх. Деякі науковці сумніваються в здатності косаток долати дорослих кашалотів (навіть стадо самиць з дитинчатами, діючи дружно, може відігнати косаток), інші вважають подібні випадки вкрай рідкісними. Тим не менш, спеціальні дослідження, проведені в 1999 році, привели до висновку про те, що напади зі згубним для кашалотів результатом все ж бувають — так, вивчення свіжого скелета 9,8-метрової самиці кашалота показало, що вона була пошматована косаткою. У 2003 році, був описаний випадок, коли зграя з приблизно 20 косаток напала поблизу узбережжя Папуа — Новій Гвінеї на групу з 12 кашалотів, але цей випадок не вважається науковцями повністю достовірним. Але в цілому, за загальними оцінками, загроза кашалотам від косаток вельми невелика.
Захворювання кашалотів вивчені поки недостатньо. Серед причин природної смертності цих китів називаються інфаркт міокарда, пов'язаний з атеросклерозом, виразка шлунка, пов'язана з глистними інвазіями, а також некроз кісткової тканини, який може походити від проникнення мікроскопічних бульбашок азоту при декомпресії під час підйому кита з глибини.
Кашалот, як і інші великі кити, досить сильно обростає різними ракоподібними, які не завдають, втім, організму кита ніякої шкоди. Найчастіше на тілі і на зубах кашалота поселяються вусоногі рачки (Coronula diadema, Coronula reginae, Coronula auritum). На тілі кашалота часто можна бачити риб-прилипал.
Цей кит схильний інвазіям ендопаразитів, з яких найпримітніший велетенський (завдовжки до 8,5 м) круглий черв Placentonema gigantissima, який живе в плаценті самиць.
Погоні за гігантським кашалотом-альбіносом присвячений роман Германа Мелвілла «Мобі Дік».
- Фотогалерея кашалота [Архівовано 29 Липня 2014 у Wayback Machine.]
- Фотогалерея кашалота [Архівовано 7 Січня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Голоси китів, в тому числі кашалота [Архівовано 5 Травня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- Асоціація історії Нантакета (англ.)
- Хищник Нежность. Встречи с китами/ Predator Tenderness | ALEXANDER and NICOLE GRATOVSKY | TEDxRANEPA [Архівовано 2 Лютого 2021 у Wayback Machine.], Youtube
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |