Іоанн Мосх
| Іоанн Мосх | |
|---|---|
| Народився | 550[1][4][5] Дамаск, Східна Римська імперія |
| Помер | 619[1][2][…] Рим |
| Країна | Східна Римська імперія |
| Діяльність | агіограф, письменник |
| Знання мов | давньогрецька[6] і латина[7] |
| Конфесія | православ'я |
Іоанн Мосх (грец. Ἰωάννης Μόσχος, c. 550–619; назва з дав.-гр. ὁ τοῦ Μόσχου, трансліт. o tou Moschou, латиніз. (son) of Moschos) — візантійський ченець і письменник-подвижник.
Іоанн народився близько 550 року, ймовірно, в Дамаску. Йому дали епітет «ὁ ἐγκρατής» («Стриманий»). Він жив разом з ченцями в монастирі Св. Феодосія на південний схід від Єрусалима, серед пустельників у долині Йордану та в Новій Лаврі Святого Савви Освяченого поблизу Текоа, на схід від Вифлеєму.
Близько 578 року він разом із Софронієм (згодом патріархом Єрусалиму) відправився до Єгипту і дійшов аж до Великої оази Лівійської пустелі. Після 583 року він прибув на гору Синай і провів близько десяти років у Лаврі Еліотів, потім він відвідав монастирі поблизу Єрусалима та Мертвого моря. У 580-х роках він повернувся до Єгипту, щоб зустрітися з біженцями в той час, коли візантійський вплив на регіон почав слабшати і де кілька монастирів у Ваді Ель-Натрун були зруйновані мазіками, де 3500 ченців, які там жили, були розпорошені в Леванті.[8] У 604 році він відправився в Антіохію, але повернувся до Єгипту в 607 році. Пізніше він відправився на Кіпр і в 614—615 роках до Риму, де і помер у 619 році.
На смертному одрі він просив Софронія поховати його, якщо можливо, на горі Синай або в монастирі святого Феодосія поблизу Єрусалима. Після того як на гору Синай вторглися сарацини, Софроній поховав його у святого Феодосія.
Свято Іоанна Мосха у Східній Православній Церкві припадає на свято Софронія 11 (24) березня.
Він є автором однієї з найперших агіологічних праць, яка має назву грецькою «Leimōn pneumatikos» і латиною відомої як «Pratum spirituale» (Духовна галявина), іноді скорочено «Prat. Дух.», також цитується як Леймонаріон або як «Новий рай», який він написав у 610-х роках.[9] У ньому він розповідає про свій особистий досвід з багатьма великими подвижниками, яких зустрів під час своїх довгих подорожей, головним чином Палестиною, Синай і Єгиптом, а також Кілікією та Сирією, і повторює повчальні історії, які ці подвижники розповідали йому.[10][9]
Твір рясніє чудесами і екстатичними видіннями і дає чітке уявлення про практики східного чернецтва, містить важливі дані про релігійний культ і обряди того часу, а також знайомить нас з численними єресями, які загрожували зруйнувати Церкву на Сході.
Його вперше відредагував Фронтон дю Дюк у бібліотеці Auctarium. patrum, II (Париж, 1624), 1057—1159. Краще видання було випущено Котельє в Ecclesiae Graecae Monumenta, II (Париж, 1681), яке передруковано в J.-P. Migne, Patrologia Graeca. LXXXVII, III, 2851–3112. Латинський переклад Амвросія Траверсарі надрукований у Migne, Patrologia Latina, LXXIV, 121—240, і італійська версія, зроблена з латинської мови Траверсарі (Венеція, 1475; Віченцо, 1479).
Разом із Софронієм Мосх написав житіє Іоанна Милостивого, фрагмент якого зберігся в першому розділі «Vita S. Joanni Eleemosynarii» Леонтія Неапольського під іменем Симеона Метафраста (PG, CXIV, 895—966).
- Зі Святої Гори, книга Вільяма Делрімпла
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Dictionnaire de spiritualité. Ascétique et mystique — 60000 с. — ISSN 0336-8106
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118968351 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Corpus Corporum
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Mirabile: Digital Archives for Medieval Culture — SISMEL – Edizioni del Galluzzo.
- ↑ Dalrymple, William (2005). From the Holy Mountain. Harper Perennial. с. 413—414.
- ↑ а б Chadwick, H. (1974). John Moschus and His Friend Sophronius the Sophist. The Journal of Theological Studies. 25 (1): 41—74. doi:10.1093/jts/XXV.1.41. JSTOR 23962231.
- ↑ Johannes Moschos, Leimonarion.
- Mihevic-Gabrovec, E. Étudies sur le Syntaxe de Ioannes Moschos, Ljubljana, 1960