Біосферні заповідники України
Біосферні заповідники України — природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. В Україні розташовано 5 біосферних заповідників.
Назва | Рік створення | Площа, га | Область |
---|---|---|---|
Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник[1] | 2016 | 226 964,7 | Київська область (Чорнобильська зона відчуження) |
«Асканія-Нова» | 1898 | 33 307,6 | Херсонська область |
Дунайський біосферний заповідник | 1998 | 50 252,9 | Одеська область |
Карпатський біосферний заповідник | 1968 | 57 880 | Закарпатська область |
Чорноморський біосферний заповідник | 1983 | 109 254,8 | Херсонська, Миколаївська області |
Категорія «біосферний заповідник» вперше була введена до списку категорій природно-заповідного фонду в 1992 році, з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України» — як аналог міжнародної категорії «біосферний резерват»[2]. Автори закону відзначали, що в світі біосферними заповідниками оголошують території особливо цікавих на міжнародному рівні національних парків або інших природоохоронних територій, тим самим надаючи їм додаткового статусу.
Закон виділив «біосферні заповідники» як окрему категорію природно-заповідного фонду, тобто в Україні вони
створюються Указом Президента, а не рішенням ЮНЕСКО.
У 1981 році АН УРСР розглянула питання «Про наукові принципи створення біосферних заповідників в Українській РСР», в рішенні якого було зазначено, що біосферні заповідники можна створювати тільки на базі природних заповідників[3].
На момент прийняття Закону в Україні вже були перші біосферні резервати, оголошені з існуючих природних заповідників. Коли в 1984 році Чорноморський заповідник і Асканія-Нова отримали сертифікати ЮНЕСКО (хоча вони не відповідали критеріям біосферних резерватів)[4], національних парків ще фактично не було. Наступні два сертифікати також були видані територіям, які початково мали статус заповідників (Дунайський біосферний заповідник та Карпатський біосферний заповідник). Тож, як і більшість радянських біосферних заповідників, вони утворені саме шляхом реорганізації природних заповідників. Імовірно, саме тому назва категорії склалась історично як «біосферний заповідник»[5]. Нині в Україні створено ще 4 біосферні резервати, вже на базі національних парків. Таким чином у країні існує 5 біосферних заповідників але 8 біосферних резерватів.
- Заповідна справа в Україні
- Заповідник
- Глобальна мережа геопарків
- Смарагдова мережа Європи
- Зміна клімату в Україні
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №174/2016. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 4 травня 2020. Процитовано 9 вересня 2020.
- ↑ Categories, objectives and criteria for protected areas. — Morges: IUCN, 1978
- ↑ Ситник К. М., Ющенко О. К. Основні етапи розвитку заповідної справи / Природоохоронні території Української РСР, під ред Д. І. Проценка. — К.:Урожай, 1983, 176 с.
- ↑ Соколов В. Е., Пузанченко Ю. Г.,Гунин П. Д., Зыков К. Д. Биосферные заповедники: цели и проблемы \\ Природа. 1988. — № 1, С.34-46).
- ↑ Андрієнко Т. Л., Онищенко В. А., Клестов М. Л., Прядко О. І., Арап Р. Я., Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації. — К.:Фітосоціоцентр, 2001. — 60 с.
- Природа України/ Природно-заповідний фонд України [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.]
- Масляк П. О., Шищенко П. Г. Природно-заповідний фонд України. Біосферні заповідники [Архівовано 13 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Державні природні біосферні заповідники // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 63.
Це незавершена стаття про Україну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття з екології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |