Перейти до вмісту

Джон Кейл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Джон Кейл
John Cale
Зображення
Зображення
Джон Кейл грає на скрипці на концерті у Варанді, Бельгія (3 лютого 2006).
Основна інформація
Повне ім'яДжон Дейвіс Кейл
Дата народження9 березня 1942(1942-03-09) (82 роки)
Місце народженняселище Ґарнант, Амманфорд, Карматеншир
Роки активності1965–сьогодні
ГромадянствоУельс
Національністьваллієць
Професіямузикант, композитор співак, продюсер
ОсвітаҐолдсмітсd (1963)[1] і Ammanford Grammar Schoold[2]
ВчителіЯніс Ксенакіс[3], Humphrey Searled[4][5], Paul Steinitzd[1], Gwynne Edwardsd[5] і Фарід Мюррей Абрагам[6]
Співацький голосбаритон[7]
Інструментискрипка, орган, фортепіано, клавесин, бас-гітара, гітара
Жанррок, класичний рок, експериментальний рок, психоделічний рок, авангард-рок, прото-панк,
Magnum opusParis 1919d[8] і Music for a New Societyd
ПсевдонімиTheater of Eternal Music, The Velvet Underground
КолективиНіко, Лу Рід, Кевін Оєрс, Браян Іно
ЧленствоThe Velvet Underground (1968)[9], The Velvet Underground (1968)[10], Theatre of Eternal Musicd (1965), National Youth Orchestra of Walesd[11][12] і The Primitivesd (1965)[13]
ЗакладWarner Bros. Records[14]
ЛейблSPY Records, ZE Records, Table of the Elements, Verve, Sire, Polydor, Rhino Records, Columbia Records, Reprise, Island Records, Illegal IL 003, IRS, Beggars Banquet
Нагороди
БатькоWilliam Arthur George Caled[15]
МатиMargaret Daviesd[16]
У шлюбі зBetsey Johnsond[17][18], Cynthia Wellsd[19] і Risé Caled[19][20]
Діти (1)Eden Caled[21][22]
Автограф
Офіційний сайт Джона Кейла
CMNS: Файли у Вікісховищі
John Cale (2010)

Джон Кейл (англ. John Cale, нар. 9 березня 1942, Ґарнант, Уельс, Велика Британія) — валлійський вокаліст, клавішних, гітарист, ударник, композитор, автор текстів, продюсер.

Після закінчення лондонського «Goldsmith College» по класу альта та фортепіано, Джон Кейл 1963 року отримав засновану Леонардом Бернстайном стипендію для навчання у «Berkshire School Of Music» міста Бостон. Однак з Бостона Кейл швидко переїхав до Нью-Йорка, де приєднався до авангардної формації Ла Монта Янга The Dream Syndicate. Тоді ж Кейл зацікавився рок-музикою і незабаром за посередництвом фірми «Pickwick Records» зустрівся з Лу Рідом.

Обидва музиканти скептично поставилися до комерційних планів Syndicate і 1964 року утворили власний гурт, який з часом став відомий під назвою The Velvet Underground. Кейл виступав у цьому гурті до 1968 року, і за цей період його нахил до експерименту разом з поп-досвідом Лу Ріда створили своєрідну збуджуючу музику, яка була доведена до досконалості у творі «Sister Ray» з альбому «White Light/White Heat». Велике значення постаті Кейла у творчості гурту підтвердила раптова зміна стилю Velvet Underground, коли Кейл його залишив.

Деякий час музикант працював продюсером, накриклад, з Ніко та The Stooges, a 1970 року дебютував як соліст альбомом «Vintage Violence», яким вразив слухачів цікавими мелодійними задумами. Однак чергові альбоми «Church Of Anthrax», який Кейл записав разом з Террі Райлі та «The Academy Of Peri», вказували на повернення музиканта до експериментаторства.

1980

У період співпраці з відомою фірмою «Warner Brothers» Кейл утворив супроводжуючу групу, до якої ввійшли, наприклад, колишні учасники гурту Little Feat: Лоуелл Джордж та Річард Хейворд. Разом з ними він записав 1973 року чаруючий альбом «Paris 1919», що стилістично нагадував часи дебюту Кейла, і який тепер вважається найкращим досягненням музиканта.

Епізодична участь у записах англійських артистів Ніка Джейка та Майка Хірона започаткувала співпрацю Кейла з британською фірмою «Island». Перший записаний для цієї фірми альбом «Fear» презентував як дуже складні, так і безтурботні твори. Одним з інструменталістів, який допомагав Кейлу записувати цей альбом, був Браян Іно. Він також взяв участь у черговому лонгплеї Кейла «Slow Dazzle» та на альбомі формації ACNE (Kevin Ayers, Cale, Nico, Eno) «June 1st 1974». Однак прискорені темпи записів негативно вплинули на творчий потенціал Кейла, наслідком чого був слабкий альбом «Helen Of Troy» 1975 року. Але потреба музиканта постійно перебувати на хвилі популярності стала привидом для співпраці з Патті Сміт при запису її платівки «Horses» 1976 року. Знайшовши визнання серед прихильників панку, після виходу цієї платівки Кейл, на жаль, почав позичати задуми, замість того, щоб їх пропонувати.

Про вихід з творчої кризи сповістила платівка «Music For A New Society» 1982 року, на якій автор вміло поєднав елементи попу з інтелектуальними пошуками. Маючи позаду творчу кризу у другій половині сімдесятих років, Кейл успішно відродився як музикант-новатор, а лонгплей «Words For The Dying» 1989 року дорівнював за задумами та уявленнями артиста найкращим записам попереднього періоду творчості. Записаний 1990 року разом з Лу Рідом альбом «Songs For 'Drella», що був присвячений пам'яті Енді Уорола, був однаково гарно зустрінутий як критиками, так і слухачами. Надалі дискографія артиста продовжує поповнюватися черговими платівками, однак найважливішим фактом було те, що 1993 року він виступив у складі відродженої формації Velvet Underground.

Дискографія

[ред. | ред. код]
  • 1970: Vintage Violence
  • 1971: Church Of Anthrax
  • 1972: The Academy Of Peril
  • 1973: Paris 1919
  • 1974: Fear
  • 1974: June 1st 1974
  • 1975: Slow Dazzle
  • 1975: Helen Of Troy
  • 1977: Guts
  • 1977: Animal Justice
  • 1979: Sabotage
  • 1981: Honi Soit
  • 1982: Music For A New Society
  • 1984: Carribbean Sunset
  • 1984: John Cale Comes Alive
  • 1985: Artificial Intelligence
  • 1985: Black Rose
  • 1989: Words For The Dying
  • 1990: Songs For 'Drella
  • 1990: Wrong Way Up
  • 1991: Even Cowgirls Get The Blues
  • 1992: Paris S'eveille, Suivi d'Autres Compositions
  • 1992: Fragments Of A Rainy Season
  • 1992: Sahara Blues
  • 1993: 23 Solo Pieces For La Naissance De L'Amour
  • 1994: Last Day On Earth
  • 1994: Seducing Down The Door: A Collection 1970—1990
  • 1996: Antartida
  • 1996: Walking On Locusts
  • 1996: The Island Years
  • 1997: Eat/Kiss: Music for the Films of Andy Warhol (Hannibal)
  • 1998: Somewhere In The City (OST)
  • 1998: Nico: Dance Music
  • 1999: The Unknown (OST)
  • 1999: Le Vent De La Nuit (OST) (Crepuscule)
  • 1999: Close Watch: An Introduction to John Cale (compilation)
  • 2003: 5 Tracks (EP) (EMI)
  • 2003: HoboSapiens (EMI)
  • 2005: Process (OST) (Syntax)
  • 2005: blackAcetate (EMI)
  • 2006: Jumbo In Tha Modern World (CD single) (EMI)
  • 2007: Circus Live (live) (EMI)
  • 2011: Extra Playful (EP)
  • 2012: Shifty Adventures in Nookie Wood
  • 2016: M: FANS
  • 2023: Mercy

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Cale J., Bockris V. What's Welsh for Zen: The Autobiography of John Cale — Bloomsbury Publishing, 1999. — P. 36. — 272 p.
  2. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 20. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  3. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 32. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  4. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 28. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  5. ↑ а б Cale J., Bockris V. What's Welsh for Zen: The Autobiography of John Cale — Bloomsbury Publishing, 1999. — P. 38. — 272 p.
  6. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 169. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  7. ↑ John Cale and Liam Young, Barbican, review, 'demented joy' — The Daily Telegraph, 2014.
  8. ↑ http://pitchfork.com/reviews/albums/9356-paris-1919/
  9. ↑ Grove Music Online — OUP. — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.46285
  10. ↑ Fricke D. The Velvet Underground — Encyclopædia Britannica.
  11. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 21. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  12. ↑ Jones J. From the valleys to Venice — The Guardian, 2009.
  13. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 43. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  14. ↑ Cale J., Bockris V. What's Welsh for Zen: The Autobiography of John Cale — Bloomsbury Publishing, 1999. — P. 145. — 272 p.
  15. ↑ Cale J., Bockris V. What's Welsh for Zen: The Autobiography of John Cale — Bloomsbury Publishing, 1999. — P. 203. — 272 p.
  16. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 24. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  17. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 68. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  18. ↑ Cale J., Bockris V. What's Welsh for Zen: The Autobiography of John Cale — Bloomsbury Publishing, 1999. — P. 134. — 272 p.
  19. ↑ а б http://www.buscabiografias.com/biografia/verDetalle/5706/John%20Cale
  20. ↑ Mitchell T. Sedition and Alchemy: A Biography of John Cale — London: Peter Owen Publishers, 2003. — P. 146. — 239 p. — ISBN 978-0-7206-1132-8
  21. ↑ http://www.independent.co.uk/news/people/profiles/john-cale-the-long-reign-of-the-alternative-prince-of-wales-1913013.html
  22. ↑ Cale J., Bockris V. What's Welsh for Zen: The Autobiography of John Cale — Bloomsbury Publishing, 1999. — P. 212. — 272 p.

Література

[ред. | ред. код]
  • Джон Кейл, анархист и экспериментатор // «Забриски Rider» (Москва). — № 9 (1999). — С. 49-52.(рос.)


Це незавершена стаття про музиканта або музикантку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Кейл&oldid=44081455