Диданозин
 | |
|---|---|
Диданозин
| |
| Систематизована назва за IUPAC | |
| 9-((2R,5S)-5-(hydroxymethyl)tetrahydrofuran-2-yl)-3H-purin-6(9H)-one | |
| Класифікація | |
| ATC-код | J05 |
| PubChem | |
| CAS | 69655-05-6 |
| DrugBank | DB00900 |
| Хімічна структура | |
| Формула | C10H12N4O3 |
| Мол. маса | 236,227 г/моль |
| Фармакокінетика | |
| Біодоступність | варіює від 2 до 89% |
| Метаболізм | Печінка |
| Період напіввиведення | 1,5 год |
| Екскреція | Нирки |
| Реєстрація лікарського засобу в Україні | |
| Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата | ВІДЕКС, «Брістол-Маєрс Сквібб»,Франція UA/1992/01/02 07.07.2009-07/07/2014 |
Диданози́н (англ. ddI) — синтетичний противірусний препарат з групи нуклеозидних інгібіторів зворотньої транскриптази для прийому всередину. Уперше проліки диданозину — 2′,3′-дидеоксиаденозин — синтезовано у 1964 році науковцями Університету Бригама Янга Моррісом Робінсом і Р. К. Робінсом. Подальші дослідження препарату, які довели його ефективність проти вірусу СНІДу, проводились науковцями Національного інституту раку США Самуелем Бродером, Робертом Яркоуном та Хіроакі Міцуя[1][2][3][4] Після встановлення противірусної активності препарату Національний інститут охорони здоров'я США видав ліцензію на випуск диданозину компанії «Bristol-Myers Squibb»[5], а у 1991 році FDA схвалила реєстрацію диданозину для клінічного використання, і він став другим препаратом, після зидовудину, схваленим для лікування ВІЛ-інфекції.
Диданозин — синтетичний противірусний препарат з групи нуклеозидних інгібіторів зворотньої транскриптази. Механізм дії препарату полягає в утворенні активного метаболіту — дидеоксиаденозин-трифосфату, що інгібує фермент ВІЛ зворотню транскриптазу, запобігає подовженню ланцюга та гальмує реплікацію вірусу. Диданозин активний виключно до вірусу імунодефіциту людини.
Диданозин при прийомі всередину швидко всмоктується, максимальна концентрація в крові досягається протягом 30—60 хвилин. Біодоступність препарату складає в середньому 30—40 % (варіює від 2 до 89 %). В клітинах диданозин фосфорилюється до активного метаболіту — дидеоксиаденозину трифосфату, що має подовжений час напіввиведення (25—40 год.) з клітин. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Диданозин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Препарат метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. Диданозин виводиться з організму переважно нирками у вигляді метаболітів. Період напіввиведення диданозину складає 1,5 години, немає даних за кумуляцію препарату при нирковій недостатності.
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Диданозин застосовують у складі комбінованої терапії для лікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей, особливо у випадку непереносимості зидовудину або при тривалому прийомі його. Монотерапію препаратом не проводять у зв'язку з швидким розвитком резистентності ВІЛ до препарату.
При застосуванні диданозину можливі наступні побічні ефекти:
- Алергічні реакції — часто (більше 2 % випадків) висипання на шкірі, гарячка та грипоподібний синдром, підвищена пітливість, анафілактичний шок.
- З боку травної системи — дуже часто (більше 10 %) діарея (частіше при застосуванні лікарських форм із буферними речовинами); часто (1—10 %) нудота, блювання, зниження апетиту, біль у животі, панкреатит (при монотерапії препаратом — до 9 % випадків, при комбінованій терапії до 1 %, до 6 % в усіх випадках із можливим летальним наслідком), сухість в роті, гепатит (згідно даних деяких клінічних досліджень — до 16 % випадків), печінкова недостатність, нециротична портальна гіпертензія, сіалоаденіт.
- З боку нервової системи — часто (більше 2 % випадків) головний біль, порушення сну, парестезії, периферичні нейропатії (згідно даних клінічних досліджень у 5—12 % випадків), судоми, неврит зорового нерва, ретинальна депігментація.
- З боку опорно-рухового апарату — часто (більше 2 % випадків) артралгії, міалгії, рабдоміоліз; при застосуванні комбінованої терапії рідко остеонекроз.
- Інші побічні ефекти — часто (більше 2 % випадків) ліподистрофія, лактатацидоз, гіпоглікемія, лімфаденопатія, алопеція.
- Зміни в лабораторних аналізах — часто (більше 2 % випадків) лімфопенія, підвищення активності амілази, ліпази, амінотрансфераз та лужної фосфатази в крові, підвищення рівня білірубіну, сечової кислоти в крові, гіпоглікемія, гіперглікемія, тромбоцитопенія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія.
Під час проведення комбінованої антиретровірусної терапії у хворих зростає ймовірність лактатацидозу та гепатонекрозу. При проведенні ВААРТ у хворих зростає ймовірність розвитку серцево-судинних ускладнень, гіперглікемії та гіперлактемії. Під час проведення ВААРТ зростає ймовірність синдрому відновлення імунної системи із загостренням латентних ВІЛ-асоційованих інфекцій.
Диданозин протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, тяжкій печінковій недостатності, подагрі, панкреатиті, алкоголізмі, серцевій недостатності та станах із периферичними набряками, дітям віком до 8 місяців, при годуванні грудьми.
Диданозин випускається у вигляді таблеток та желатинових капсул по 0,125; 0,2; 0,25 та 0,4 г. та порошків для приготування суспензії для прийому всередину по 0,1; 0,167 та 0,375 г.
- ↑ Mitsuya H, Yarchoan R, Broder S. Molecular targets for AIDS therapy. Science 1990;249(4976):1533-44 (англ.)
- ↑ Yarchoan R, Mitsuya H, Thomas RV, et al. In vivo activity against HIV and favorable toxicity profile of 2',3'-dideoxyinosine. Science 1989;245(4916):412-5 (англ.)
- ↑ NIH Oral History of Samuel Broder describing development of AIDS drugs [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ NIH Oral History of Robert Yarchoan describing development of AIDS drugs [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ NIH Office of Technology Transfer Report on Development and Licensing of ddI [Архівовано 30 вересня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
- Диданозин на сайті mozdocs.kiev.ua [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Диданозин [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Антиретровирусные препараты [Архівовано 8 березня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- Дж. Бартлетт, Дж. Галлант, П.Фам Клинические аспекты ВИЧ-инфекции 2012 [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.](рос.)