Карабеля

Польська карабеля

Карабе́ля (пол. та тур. Karabela) — тип шаблі, що характеризується верхів'ям у вигляді стилізованої голови орла.

Була поширена у козаків.Карабеля стала важливим елементом польської шляхетської культури сарматизму.

Походження назви

Існує кілька версій походження назви:

• Від турецьких слів «qarā» («чорний») + арабське «belâ» («прокляття»). Назву пов’язують з кольором руків’я перших турецьких бойових карабель, що виготовлялися з чорного рогу.
• Від латинських слів «cara» (дорого) і «bella» (гарна). Цю версію започаткував Владислав Джевановський. Він характеризував карабелі, незалежно від їх морфології ефеса та клинка, як коштовно оздоблені шаблі, придатні до бойового використання.
• Від арабського «Carab» («зброя»).
• Від назви міста Кербелла поблизу Багдада (Ірак).
• Від назви міста Карабел поблизу Ізміру (Туреччина). Цю гіпотезу висловив Здислав Жигульський.
• Від італійського імені Карабел. За легендою, Карабел представив першу карабелю польському королівському двору.

Історія

Перший відомий нам зразок карабелі, а саме шабля Селіма I, датована початком XVI ст. Сама ж форма карабелі виникла приблизно в цей самий час в Османській імперії.

В Польщі карабелі з'явилися в першій половині XVII ст., і набули широкого поширення, пов'язуючись з державною символікою. В XVII—XVIII ст. набули найбільшого поширення. Влоджимеж Квасневич оцінює кількість виготовлених в Польщі карабель в не менше ніж кілька сотень тисяч штук.

В Україні карабелі з'явилися тоді, коли й вони з'явилися в Польщі, якщо не раніше.

В Персії ці шаблі з'явилися в кінці XVI ст. — на початку XVII ст..

Характеристика

Руків'я карабели

Основною ознакою карабелі є руківʼя у формі «орлиної голови». Карабелі мали ефес відкритого типу та хрестоподібну гарду. Клинки були найрізноманітніші: польські, турецькі, перські, золінгенівські, італійські, австрійські тощо.

Регіональні особливості

Карабелі Османської імперії Здислав Жигульський поділяє на наступні три групи:

• Бойові карабелі з руків'ям із чорного рога з 4 заклепками. Клинки цих карабель були з Австрії (Штирії) або з Італії (Генуї). Ці шаблі мали шкіряні піхви з залізними або латунними деталями. Ця група карабель була найбільш поширена в Туреччині.
• Розкішно прикрашені карабелі з щічками руків'я зі слонової кістки. Ці карабелі були прикрашені рослинним орнаментом з золота, срібла та черні. Клинки цих шабель були з дамаської сталі, прикрашені написами та різними символами.
• Вірмено-турецькі карабелі з загнутими вниз кільйонами, часто сполученими ціпком з верхів'ям. Клинки цих карабель широкі на короткі. Піхви цих шабель оздоблені латунню та прикрашені.

Польські карабелі вирізнялися конструкцією руків'я, що робило їх зручними для фехтування та кругових ударів. В інших же країнах такі шаблі використовувалися, переважно, кіннотою.

Балканські карабелі мають характерне хвилясте верхів’я у вигляді своєрідного гребінця. Такі особливості притаманні й українським карабелям.

У культурі

Збереглося польське прислів'я: "Без Бога – ні до порога, без карабелі – ні з постелі" (пол. "Bez Boga ani do proga, bez karabeli ani z pościeli"). Карабеля стала важливим елементом польської шляхетської культури сарматизму, бувши становою ознакою будь-якого шляхтича. З карабелею не розставалися, повсюдно носили з собою, «з нею сідали за стіл, із нею лягали спати».

Використовувалася козаками. Була поширена у козацької старшини, як костюмна зброя (і як бойова також).

У літературі

Неодноразово згадується у героїчному шляхетському епосі "Пан Тадеуш" польського поета Адама Міцкевича:

«Із карабелею вельможний Підкоморій

(Бо Томаш дав-таки йому нарешті бронь).

Він груди підставля одважно під огонь,

З'єднавши вояків і ставши на чолі їх…»

«Гей, Томаше, подай скоріше карабелю!»

«Червоні світяться по мураві сап'янці,

Б’є з карабелі блиск, і пояс мов горить.»

Згадується в українській літературі:

«Біля боку моталася карабеля, обсаджена самоцвітами» (Олекса Стороженко, I, 1957, 371); «Шабля в повітрі зробила свистюче коло, викресала іскру, зустрівшись з карабелею Жолкєвського» (Іван Ле, Наливайко, 1957, 291).

У художньому мистецтві

Шляхтичів обов'язково та завжди зображали з шаблею, найчастіше з карабелею.

У відеоіграх

• У доповненні Серця з каменю до гри The Witcher 3: Wild Hunt карабелею озброєний отаман Ольгерд вон Еверек.

Галерея

Іноземні карабелі

• 
  Карабеля Петра I
• 
  Польська карабеля XVII ст.
• 
  Карабеля 1626 року Сигізмунда III Вази
• 
  Шляхтич Станіслав-Антоній Щука з карабелею при боці

Українські карабелі

• 
  Портрет Семена Сулими, де він тримає свою карабелю.
• 
  Портрет Павла Руденка, на якому є ефес його карабелі.
• 
  Портрет волинського шляхтича Семена Москія-Дениска, на якому виглядає ефес його карабелі XVI ст.
• 
  Портрет Василя Родзянки, на якому він тримає свою карабелю
• 
  Карабеля XVIII ст. виготовлена у Львові.
• 
  Карабеля першої половини XVII ст. з колекції Василя Тарновського.
• 
  Карабеля з колекції Василя Тарновського. Клинок – кінець XVII ст., ефес модифікований в XIX – XX ст. Ймовірно, була подарунком Мазепи одному з осавулів.
• 
  Карабеля XVIII ст. з колекції Василя Тарновського
• 
  Карабеля другої половини XVII ст. з колекції Василя Тарновського. Найімовірніше, належала представнику дрібної козацької старшини.

Див. також

• Польсько-угорська шабля
• Гусарська шабля
• Чечуга
• Килидж

Література

Основна література

• Квасневич В. Польские сабли. — СПб. : Атлант, 2005. — 192 с.
• Тоїчкін Д. В. Клинкова зброя козацької старшини XVI — першої половини ХІХ ст.: проблеми атрибуції та класифікації / Денис Тоїчкін; Інститут історії України НАН України. — К. : Ін-т історії України НАНУ, 2013. — 464 с.
• Тоїчкін Д. В. Козацька шабля XVII–XVIII ст.: історико-зброєзнавче дослідження. — К. : Стилос, 2007. — 368 с.
• Аствацатурян Э. Г. Турецкое оружие в собрании Государственного исторического музея. — СПб. : Атлант, 2002. — 336 с.
• Zabłocki W. Cięcia prawdziwą szablą. — Warszawa: «Sport i Turystyka», 1989. — 248 s.

Подальше читання

• Żygulski Z. jun. Broń wschodnia. Turcja, Persja, Indie, Japonia.— Warszawa: KAW, 1986. — 176 s.
• Elgood R. The Arms of Greece and Her Balkan Neighbors in the Ottoman Era. — N. Y. : Thames & Hudson, 2009. — 336 p.
• Dziewulski M. Oriental Influences on Polish Arms: (Lecture presented on Ethnographic Arms and Armor Seminar in Timonium, 17th March 2007). — 35 p.

Інше

• Ковалевська О. О. Функції зображальних джерел XVII–XVIII ст. та їх еволюція // Український історичний журнал. — 2014. — № 5. — С. 142–156.