Карлуки
Карлуки (ст.-тюрк. 𐰴𐰺𐰞𐰸, Qarluq,[1] перс. خَلُّخ, Khallokh, араб. قارلوق, Qarluq) — кочова тюркська племінна конфедерація, що проживала у сточищі Чорного Іртишу та у горах Тарбагатай — західне відгалуження Алтаю. Вони були також відомі як Гелолу (спрощ.: 葛逻禄; кит. трад.: 葛邏祿; піньїнь: Géluólù). Були тісно споріднені з уйгурами. На честь карлуків найменовано карлуцьку групу тюркських мов, до якої входять також уйгурська, узбецька та ілі-тюркська мова.
Карлуки були відомими як єдина етнічна група з автономним статусом у складі Тюркського каганату та незалежних держав Карлуцького каганату, Караханідської держави та каругідів[en] до того, як вони були поглинені Чагатайським улусом Монгольської імперії.
Їх також називали Уч-Огуз, що означає «Три Племені» — складалися із трьох великих племен, серед яких найчисельнішим було плем'я чигил.[2] Незважаючи на схожість імен, Махмуд аль-Кашгарі писав: "Карлуки — відгалуження кочових тюрок. Вони не є огузами, але є тюрками подібними до огузами[3]
Пітер Голден, посилаючись на Дюла Немет, припускає, що qarluğ/qarluq можливо означає «сніжний»[4] (від прототуркського *qar «сніг»[5])[уточнити] [неякісне джерело].
Перша китайська згадка про карлуків (644) позначає їх пов'язними з маніхейським атрибутом: Лев Карлуків («Ши-Гелолу», «ши» означає согдійською «лев»). «Лев» (тур. arslan) Карлуків зберігався до утворення Монгольської імперії.[6]
У ранньому середньовіччі три племені Тюркського каганату утворили союз Уч-Карлук (Три карлуки); спочатку лідер союзу носив титул Ельтебер, пізніше підвищений до Ябгу.[7] Після розколу Каганату близько 600 р. На Західний та Східний каганати, Уч-Карлуки разом з Чуюе[en] (处 月; пізніше Шато 沙陀), Чумі (处 密), Гусу (姑苏) та Біші (畀 失), визнали владу Західно-Тюркського каганату. Після падіння Тюркського каганату, Карлуцька конфедерація згодом включила до свого складу інші тюркські племена, такі як Чигили та Тухсі[en][8].
В 630 році китайці захопили Ару-Кагана (китайською Гелу) Східно-Тюркського каганату. Його спадкоємець, «менший хан» Хубо, втік на Алтай із великою частиною людей та 30 000 солдатів. Він завоював карлуків на заході, киргизів на півночі і прийняв титул Ічджу Кюбе-хана[en]. Карлуки мали союз з уйгурами проти Тюркського каганату і брали участь у інтронізації переможного глави уйгурів (Токуз-Огуз[en]). Після цього менша частина карлуків приєдналася до уйгурів і оселилася в горах Богдо-Ола в Монголії, більша частина оселилася в районі між Алтаєм та східним Тянь-Шаном.[9]
В 650 на час їх підкорення китайцям у карлуків було три племени: Moulo (Bulaq?), Chisu (Chigil) або Pofu/Posuo/Suofu (Sebeğ?), й Tashili (Tashlyk?)[7][10]. Офіційно племена карлуків отримали китайські назви як китайські провінції, а їхні очільники отримали китайські державні титули. Пізніше карлуки розселилися від долини річки Керлик по річці Іртиш у західній частині Алтаю до Чорного Іртиша, Тарбагатаю та до Тянь-Шаню.[11]
До 665 року Карлукським союзом керував колишній Куч-Карлук-бей з титулом Кюль-Еркін, пізніше отримав титул "Ябгу[en]" (князь), який мав велике військо. Авангард карлуків залишив Алтай і на початку 8 століття дійшов до берегів Амудар'ї.[12]
Після остаточного завоювання династією Тан регіонів Трансоксанії у 739, були васальною державою. Приблизно в 745 році, і створили нову племінну конфедерацію з племенами уйгурів і басмілів.[13] Вони залишалися в сфері впливу Китаю і активно брали участь у боротьбі з мусульманською експансією на цю територію, аж до їх відходу від Тан в 751. Китайське втручання у справи Західного Туркестану припинилося після їхньої поразки у Талаській битві в 751 році арабським генералом Зіядом ібн Саліхом. Араби виселили карлуків з Фергани.
В 766 після того, як вони перемогли тургешів у Жетису, карлукцькі племена утворили ханство під владою Ябгу, заснували Суяб і перенесли туди свою столицю. До того часу основна частина племені покинула Алтай, і верховенство у Жетису перейшло до карлуків. Їх правителя з титулом Ябгу часто згадують в Орхонських написах.[12] У текстах Пахлаві один з карлуцьких правителів Тохаристана називався Яббу-Хакан (Ябгу-Каган).[14] Падіння Західно-Тюркського каганату залишило Джетису у володінні тюркських народів, незалежних від арабів та від китайців.[12]
- ↑ Ethno Cultureerral Dictionary, TÜRIK BITIG. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 25 березня 2020.
- ↑ Gumilev L.N, 1967, Ancient Turks, p. 61-62.
- ↑ Divanü Lûgat-it-Türk, translation Besim Atalay, Turkish Language Association, ISBN 975-16-0405-2, book: 1, page: 473
- ↑ Golden. Peter B. (1992) An Introduction to the History of Turkic People. Wiesbaden.
- ↑ snow (Doerfer List no. 262) [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.], at Turkic Database [Архівовано 6 серпня 2020 у Wayback Machine.] compiled by Christopher A. Straughn, PhD, MSLIS
- ↑ Yu.Zuev, «Early Türks: sketches of history and ideology», Almaty, Dayk-Press, 2002, p. 215, Шаблон:Listed Invalid ISBN
- ↑ а б «Karluk Djabghu State (756—940)» [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.] Qazaqstan Tarihy
- ↑ Golden, Peter B. (1992). An Introduction to the History of the Turkic People. Otto Harrassowitz, Wiesbaden. p. 197
- ↑ N.Aristov, «Usuns and Kyrgyzes, or Kara-Kyrgyzes», Bishkek, 2001, pp. 246—247
- ↑ Golden, Peter B. (1992). An Introduction to the History of the Turkic People. Otto Harrassowitz, Wiesbaden. p. 197
- ↑ N.Aristov, «Usuns and Kyryzes, or Kara-Kyryzes», Bishkek, 2001, p. 246
- ↑ а б в W. Barthold, "Four Studies In History Of Central Asia", Leiden, E. J. Brill, 1962, pp. 87–92
- ↑ Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ Marquart J., "Provincial Capitals", Rome, 1931, p. 10
|
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про Азію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |