Космополітизм
«Відкритість до світу» — це термін з філософської антропології. Він позначає звільнення людини від органічних примусів (інстинктів) та її безпосереднього оточення, підкреслюючи її відкритість до створеного самою собою культурного світу. Це також означає, що людина народжується без визначених моделей поведінки та повинна щоразу здобувати впевненість у своїй поведінці в цьому світі.
У розмовній мові термін "Weltoffenheit" означає відкритість до інших культур. Наприклад, людина або суспільство можуть бути відкритими до світу; так, наприклад, кажуть про «відкрите для світу місто».
Термін можна простежити до Піко делла Мірандоли. Він інтерпретував історію створення світу таким чином, що Бог, завершивши творення неба, землі, тваринного і рослинного світу, не мав уже визначеного місця для людини. Однак це не було недоглядом Бога, а, навпаки, надало людині можливість, стоячи в центрі світу, самостійно знайти і пізнати своє місце.
Гердер у своїй праці про походження мови визначає людину як «недосконалу істоту», яка, передусім через мову, створює і передає свій власний світ:
«Людина не має такої одноманітної та вузької сфери, де на неї чекає лише одна робота: навколо неї лежить світ справ та визначень. Його почуття та організація не зосереджені на одному: він має почуття для всього і, отже, для кожного окремого — слабкіші та тупіші почуття. [...] Наша рідна мова була водночас першим світом, який ми бачили, першими відчуттями, які ми відчували, першою дією та радістю, яку ми пережили.» [1]
На початку XX століття в контексті філософської антропології термін набуває центрального значення у Макса Шелера, який визначає різницю між людиною та твариною. Людина звільнена від органічних інстинктів і більше не прив'язана до свого оточення, вона є «вільною» від середовища і «світовою відкритістю». Людина «має» світ. Завдяки зменшенню інстинктів вона займає особливе місце в природі. Через цю світову відкритість людина долає замкненість середовища.
Арнольд Геллен підхоплює це визначення Шелера. Поки тварина безпосередньо піддається впливу отриманих з оточення подразників, людина звільнена від середовища і може вільно реагувати на ці подразники, тобто бути відкритою для них. Це пояснюється, зокрема, органічною безпосередністю та неспеціалізованістю людини, що змушує її, як «недосконалу істоту» (Гердер), створювати власні орієнтаційні та сенсові структури. Отже, людина є культуротворчим істотою, яка відрізняється передбачуваною, планованою та спільною діяльністю, тому Геллен називає її «Прометеєм» (грец.: той, хто передбачає; персонаж грецької міфології). Людина біологічно змушена підкоряти природу.
Гельмут Плеснер відкинув визначення відкритості світу у Шелера як подолання замкнутості середовища. Він підкреслив, що «в людині зв'язок із середовищем і відкритість для світу стикаються і лише в співвідношенні нерегульованої взаємної переплетеності мають місце» .[2]
Мартін Гайдеґґер пояснює відкритість світу людини в «Основних поняттях метафізики» (1929–1930) через тезу: «камінь безсвітній, тварина бідна світом, людина творить світ».[3] Внаслідок своєї бідності у світі тварина не має доступу до сущого як до сущого, вона вплетена в своє середовище, яке складається з «кола» інстинктів, що вивільняються на конкретні зустрічі, і це призводить до того, що тварина «приймає» речі.[4] Таким чином, тварині заважає вільна «поведінка» щодо сущого; поведінка є лише властивістю людини. Через зв'язок між інстинктом і його об'єктом тварина в своєму діянні є «сконцентрованою». Через цю зосередженість та на противагу людському «поведенню» Хайдеггер говорить, що тварина «поводиться»[5]. Щодо прив'язаності тварини до свого середовища, Хайдеггер спирається, так само як і раніше Шелер, на дослідження Уекскюлля та його специфічне використання терміна «середовище».
Людина ж, навпаки, може вільно «поводитися» з сущим, оскільки здатна «сприймати щось як щось» [6] — тобто усвідомлювати існування одного й того ж сущого в різних аспектах (див. онтологічна різниця). Так, ставлячись до сущого, людина формує світ, визначаючи сутність сущого в контексті цілого. (Наприклад, те, чи є щось святим або профанним, визначається лише в контексті божественної ієрархії та порядку існування в цілому.) Якщо вона завжди визначає окреме сущне в контексті цілого, вона є доповнюючою, тобто світобудівною.[7] Тварина ж не може інтерпретувати сутність в контексті світу як цілісність значень. Вона залишається обмеженою своїм середовищем і тому є бідною у світі, їй бракує світу. Це пояснює, чому світ, у якому живе людина, може змінюватися, адже якщо щось може і має сприйматися як щось, тоді це «як» не є закріпленим і може змінюватися з покоління в покоління, в той час як тварина, навіть протягом багатьох поколінь, залишається з фіксованим середовищем і пристосованими інстинктами та реакційними патернами.
Жан-Поль Сартр використовує визначення відкритості світу Хайдеггера як основу для філософського напрямку екзистенціалізму, який він також заснував. Відкритість світу ототожнюється з абсолютною свободою людини, до якої вона приречена. За словами Сартра, людина не може покладатися на жоден порядок чи світогляд, оскільки вона є тим, чим сама себе робить.
«Якщо існування випереджає сутність, тобто якщо факт нашого існування не звільняє нас від необхідності створити свою сутність через свої дії, тоді, поки ми живемо, ми приречені на свободу...»
Психолог і соціальний філософ Еріх Фромм, не називаючи термін «відкритість світу» прямо, опосередковано посилається на Сартра, висловлюючи протилежну думку. Він вважає, що «людський вид можна визначити як той примат, який з'явився на етапі еволюції, коли інстинктивна детермінація досягла мінімуму, а розвиток мозку – максимуму»[8], і використовує це як підґрунтя для свого визначення релігії. За широким визначенням Фромма, релігія – це «будь-яка система думки та дій, спільна для групи, яка надає індивідууму рамки орієнтації та об'єкт для відданості»[9]. Вона є життєво необхідною для людини, оскільки без цих «рамок орієнтації» він ризикує впасти в безвихідь, потрапити в пасивність і врешті-решт зазнати душевного та фізичного занепаду. Отже, для Фромма відкрите сприйняття світу не означає відмови від усіх порядків і світоглядів, а, навпаки, є їх легітимацією.
«Уявлення про відкритість світу людини в теології також слугує однією з основ для формулювання юдейсько-християнського образу людини, згідно з яким людина є „образом Бога“ (Буття 1,26):»
«Те, що людину і тільки її серед усіх живих істот називають «образом Бога», є, перш за все, вираження її піднесеності над природою. Ця особливість може бути продемонстрована в окремих явищах: диференціація органічної системи, біологічна неспеціалізація, космополітизм, раціональність, мова, свідомість, самовизначення, совість тощо.”
У геральдиці відкриті ворота, як у місті Оффенбург, також символізують подібну відкритість.
1. Гердер: «Трактат про походження мови».
2. Цитата за: «Історичний словник філософії: відкритість світу». Т. 12, с. 497.
3. Мартін Гайдеггер: «Основні поняття метафізики. Світ – кінцевість – самотність». GA 29/20, с. 261.
4. Пор. Мартін Гайдеггер: «Основні поняття метафізики. Світ – кінцевість – самотність». GA 29/20, с. 369 та далі.
5. Пор. Мартін Гайдеггер: «Основні поняття метафізики. Світ – кінцевість – самотність». GA 29/20, с. 344 та наступні.
6. Мартін Гайдеггер: «Основні поняття метафізики. Світ – кінцевість – самотність». GA 29/20, с. 397.
7. Пор. Мартін Гайдеггер: «Основні поняття метафізики. Світ – кінцевість – самотність». GA 29/20, с. 498 та далі.
8. Пор. Еріх Фромм: «Мати чи бути». SPIEGEL Edition 28, с. 158.
9. Пор. Еріх Фромм: «Мати чи бути». SPIEGEL Edition 28, с. 156.
10. Дун/Пеллінг: «Людино, ще раз!». Гільдесгайм та інші, 1993.