Латинське вітрило
Латинське вітрило — трикутне косе вітрило, пришнуроване верхньою шкаториною до довгої реї, прикріпленої похило до щогли таким чином, щоб задній нок був високо піднятим, а передній опущений майже до палуби. Відоме з античних часів, отримало поширення на Середземномор'ї і північно-західних районах Індійського океану, де є звичайним для фелюг і дау. Цінувалося в Добу великих географічних відкриттів: завдяки здатності судна з латинським озброєнням ходити дуже круто до вітру. У теперішній час латинське вітрило використовується на деяких невеликих яхтах.
Попередником латинського було шпринтове вітрило, що з'явилося в II столітті до н. е. на маленьких грецьких суднах в Егейському морі[1]. Воно еволюціонувало з ранішого прямого вітрила: його рею стали розташовувати не перпендикулярно, а майже паралельно до діаметральної площини судна, водночас змінюючи крій[2]. У добу Римської імперії з нього розвинулося справжнє латинське вітрило[1][3][4][5][6][7][8][9][10][11]. Згідно з бельгійським істориком мореплавства Люсьєном Башем, справжнє латинське вітрило з'явилося вже в I столітті до нашої ери, з огляду на елліністичний стінопис у гіпогеї в Александрії[12]. Найраніший корабель з латинським вітрилом, відомий з археологічних розкопок, датується бл. 400 р. н. е. (знайдений на острові Яссі-Ада), і ще чотири належать до періоду перед мусульманським завоюванням Середземномор'я[13].
Станом на VI століття латинські вітрила значно потіснили прямі по всьому Середземномор'ю, зображення прямих вітрил майже зникають до середини XIII ст.[14] Латинське озброєння було стандартним на візантійських дромонах, і очевидно, воно використовувалося на флагманському кораблі Велізарія при вторгненні у королівство вандалів у 532 р. під час Вандальської війни[12][15]. Трикутні латинські і трапецієподібні арабські вітрила співіснували у середньовізантійський період, судячи з релігійних зображень[16] і недавно знайденого графіті при розкопках гавані Феодосія[17].
До XIV столття латинське вітрило використовувалося переважно на Середземномор'ї, у той час як на Балтиці, в Атлантичному й Індійському океанах застосовувалися прямі вітрила. Початок застосування латинського озброєння в Північній Європі в пізньому Середньовіччі був одним з новопроваджень у кораблебудуванні, що зробили судна більш маневреними, і уможливили довгі плавання у відкритому океані. Каравели мали від трьох латинських вітрил, але оскільки значна довжина реї такого вітрила робила керування ним на великих кораблях у штормову погоду небезпечним, на караках латинські вітрила залишили тільки на бізань-щоглах. Галеони мали 1-2 латинські вітрила: на бізань- і бонавентур-щоглах. На початку XIX століття латинські бізані на європейських кораблях були замінені гафельними.
Латинське вітрило має форму прямокутного трикутника (арабське — трапеції), що своєю верхньою шкаториною (гіпотенузою) пришнуровується до довгої похилої реї — рю (від нім. Rute, нід. roe, ниж.-нім. roo, roe — «прут, рейок»). Передній кут вітрила називається галсовим, задній нижній — шкотовим, задній верхній — нок-бензельним. Сама рея складається з двох жердин (іноді з трьох), зв'язаних бензелем, і підвішується похило до щогли на фалі і ракстові. Передній нок рейка спускається до палуби, він є місцем кріплення галсового кута і галса. Риф-банти паралельні реї.
Різновид латинського — арабське вітрило (арабо-латинське), що має вигляд не трикутника, а неправильної трапеції. Саме такі вітрила встановлюються на фелюгах і дау.
Шпринтове вітрило — чотирикутне вітрило неправильної форми, що розтягується по діагоналі спеціальним рейком — шпринтом.
Крабова клішня — трикутне вітрило з двома рейками вздовж верхньої і нижньої шкаторин.
Бараняча нога (англ. leg-of-mutton sail) — трикутне вітрило, що розтягується горизонтальним рейком, прикріпленим до щогли[18], який таким чином замінює гік[19]. На відміну від бермудського, дає кращу видимість кермовому і більш безпечне, бо відсутній ризик вдаритися головою о низькорозташоване рангоутне дерево[19].
-
Латинські вітрила галери -
-
Модель галеона Revenge з латинськими вітрилами на бізань- і бонавентур-щоглах -
Латинська бізань лінійного корабля Resolution
- ↑ а б Casson, 1995, с. 243—245
- ↑ Pryor та Jeffreys, 2006, с. 153
- ↑ Casson, 1954
- ↑ White, 1978, с. 255
- ↑ Campbell, 1995, с. 8—11
- ↑ Basch, 2001, с. 63—64
- ↑ Makris, 2002, с. 96
- ↑ Friedman та Zoroglu, 2006, с. 113—114
- ↑ Pryor та Jeffreys, 2006, с. 153—161
- ↑ Castro та ін., 2008, с. 1—2
- ↑ Whitewright, 2009
- ↑ а б Basch, 2001, с. 63
- ↑ Castro та ін., 2008, с. 352
- ↑ Castro та ін., 2008, с. 2
- ↑ Casson, 1995, с. 245, fn. 82
- ↑ Whitewright, 2009, с. 100
- ↑ Günsenin та Rieth, 2012, с. 157
- ↑ A. Hyatt Verrill, The book of the sailboat: How to rig, sail and handle small boats (New York; London: D. Appleton and Co., 1916), p. 40
- ↑ а б David 'Shorty' Routh. My favorite sail, the Leg-o-Mutton Sprit. Duckworks Magazine. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 7 січня 2017.
- Самойлов К. И. Латинские паруса, Латинское парусное вооружение // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
- Basch, Lucien (2001), La voile latine, son origine, son évolution et ses parentés arabes, у Tzalas, H. (ред.), Tropis VI, 6th International Symposium on Ship Construction in Antiquity, Lamia 1996 proceedings, Athens: Hellenic Institute for the Preservation of Nautical Tradition, с. 55—85
- Campbell, I.C. (1995), The Lateen Sail in World History (PDF), Journal of World History, т. 6, № 1, с. 1—23, архів оригіналу (PDF) за 4 серпня 2016, процитовано 8 жовтня 2009
- Casson, Lionel (1954), The Sails of the Ancient Mariner, Archaeology, т. 7, № 4, с. 214—219
- Casson, Lionel (1995), Ships and Seamanship in the Ancient World, Johns Hopkins University Press, ISBN 978-0-8018-5130-8
- Castro, F.; Fonseca, N.; Vacas, T.; Ciciliot, F. (2008), A Quantitative Look at Mediterranean Lateen- and Square-Rigged Ships (Part 1), The International Journal of Nautical Archaeology, т. 37, № 2, с. 347—359, doi:10.1111/j.1095-9270.2008.00183.x
- Friedman, Zaraza; Zoroglu, Levent (2006), Kelenderis Ship. Square or Lateen Sail?, The International Journal of Nautical Archaeology, т. 35, № 1, с. 108—116, doi:10.1111/j.1095-9270.2006.00091.x
- Günsenin, Nergis; Rieth, Éric (2012), Un graffito de bateau à voile latine sur une amphore (IXe s. ap. J.-C.) du Portus Theodosiacus (Yenikapı), Anatolia Antiqua, т. 20, с. 157—164
- Makris, George (2002), Ships, у Laiou, Angeliki E (ред.), The Economic History of Byzantium. From the Seventh through the Fifteenth Century, т. 1, Dumbarton Oaks, с. 89—99, ISBN 978-0-88402-288-6
- Pomey, Patrice (2006), The Kelenderis Ship: A Lateen Sail, The International Journal of Nautical Archaeology, т. 35, № 2, с. 326—335, doi:10.1111/j.1095-9270.2006.00111.x
- Pryor, John H.; Jeffreys, Elizabeth M. (2006), The Age of the ΔΡΟΜΩΝ: The Byzantine Navy ca. 500–1204, Brill Academic Publishers, ISBN 978-90-04-15197-0
- White, Lynn (1978), The Diffusion of the Lateen Sail, Medieval Religion and Technology. Collected Essays, University of California Press, с. 255–260, ISBN 978-0-520-03566-9
- Whitewright, Julian (2009), The Mediterranean Lateen Sail in Late Antiquity, The International Journal of Nautical Archaeology, т. 38, № 1, с. 97—104, doi:10.1111/j.1095-9270.2008.00213.x
- Whitewright, Julian (2012), Early Islamic Maritime Technology, у Matthews, R.; Curtis, J.; Gascoigne, A. L. (ред.), Proceedings of the 7th International Congress on the Archaeology of the Ancient Near East. Volume 2: Ancient & Modern Issues in Cultural Heritage, Colour & Light in Architecture, Art & Material Culture, Islamic Archaeology, Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, с. 585—598
- Розвиток корабля протягом Середньовіччя [Архівовано 6 жовтня 2007 у Wayback Machine.] (швед.)
- PolySail International [Архівовано 26 листопада 2004 у Wayback Machine.] instructions for building a Sunfish-like lateen sail (англ.)
- I. C. Campbell, «The Lateen Sail in World History», Journal of World History (University of Hawaii), 6.1 (Spring 1995), p. 1–23