Очікує на перевірку

Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано»
(«Кондотьєрі» типу «A»)
Classe Alberto di Giussano
Крейсер «Альберто ді Джуссано»
Служба
Тип/клас Легкий крейсер
Держава прапора Regia Marina
Замовлено 6
Закладено 4
Спущено на воду 4
Виведений зі складу флоту 4
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 5 170 т (стандартна)
6 954 т (повна)
Довжина 169,3 м
Ширина 15,5 м
Осадка 5,3 м
Бронювання Палуба: 20 мм
Пояс: 24 мм
Гарматні башти: 23 мм
Бойова рубка: 40 мм
Щити допоміжної артилерії: 8 мм
Технічні дані
Рухова установка 6 парових котлів
2 парові турбіни
Потужність 95 000 к.с.
Швидкість 37 вузлів
Автономність плавання 3 800 миль
Екіпаж 507
Озброєння
Артилерія 8 x 152-мм гармат «OTO/Ansaldo 152/53»
6 x 100-мм гармат 100 mm/47 OTO
8 x 37-мм гармат
8 x 13,2-мм кулеметів «Breda Mod. 31»
Торпедно-мінне озброєння 4 x 533-мм торпедних апарати
Авіація 2 літаки IMAM Ro.43

Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано» (італ. Classe Alberto di Giussano) — перший підклас легких крейсерів Королівських ВМС Італії періоду Другої світової війни типу «Кондотьєрі» («Кондотьєрі» типу «A»).

Історія створення

[ред. | ред. код]

Після закінчення Першої світової війни у складі флоту Італії перебували крейсери «Куарто», «Ніно Біксіо», «Марсала» з артилерією головного калібру у 120 мм та застарілий крейсер «Лібія». З них лише «Куарто» був у боєздатному стані, решта кораблів мали проблеми з енергетичною установкою. Крім того, Італія, як країна-переможець, отримала ряд трофейних крейсерів колишніх німецького та австро-угорського флотів: «Таранто», «Барі», «Бріндізі», «Венеція», «Анкона». Всі вони брали участь у бойових діях, тому теж були у не найкращому стані і не могли виконувати задачі, притаманні даному класу кораблів. Тому перед командуванням флоту Італії постала задача будівництва нових крейсерів.

На думку італійських військово-морських спеціалістів, крейсери повинні були виконувати наступні задачі

  • Лідирування есмінців, надання їм бойової стійкості під час атаки на ворожі лінкори;
  • Боротьба за комунікації, знищення ворожих торгових суден та охорона своїх конвоїв
  • Блокада ворожого узбережжя;
  • Охорона власних лінкорів від нападу ворожих кораблів;
  • Розвідка;
  • Дозорна служба.

Стан флоту Франції, основного суперника Італії, був ще гіршим. Але у 1922—1923 роках французи заклали 3 крейсери типу «Дюге Труен», а також 12 великих есмінців. У відповідь італійці вирішили побудувати 6 легких крейсерів 12 скаутів типу «Навігаторі». Але через фінансові проблеми гроші були виділені лише на побудову 4 крейсерів, які отримали назви середньовічних кондотьєрів.

Кораблі були спроектовані «Військово-морським комітетом проектування» під керівництвом генерала Джузеппе Віана . Перед конструкторами постала проблема — зробити крейсери добре захищеними чи швидкохідними. Зрештою було вирішено пожертвувати захистом та побудувати кораблі водотоннажність 5000-6000 т зі 152-мм артилерією головного калібру, які мали би швидкість на 4 вузли більшу, ніж у французьких кораблів.

Представники

[ред. | ред. код]
Назва Верф Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля
Альберіко да Барбіано
Alberico da Barbiano
Ansaldo, Генуя 16 квітня 1928 року 23 серпня 1930 року 9 червня 1931 року потоплений 13 грудня 1941 року в бою біля мису Бон
Альберто ді Джуссано
Alberto di Giussano
Ansaldo, Генуя 29 березня 1928 року 27 квітня 1930 року 5 лютого 1931 року потоплений 13 грудня 1941 року в бою біля мису Бон
Бартоломео Коллеоні
Bartolomeo Colleoni
Ansaldo, Генуя 21 червня 1928 року 21 грудня 1930 року 10 лютого 1932 року потоплений 19 липня 1940 року в бою біля мису Спада
Джованні делле Банде Нере
Giovanni delle Bande Nere
«Regio Cantiere di Castellammare di Stabia», Кастелламмаре-ді-Стабія 31 жовтня 1928 року 27 квітня 1930 року 27 квітня 1931 року потоплений 1 квітня 1942 року підводним човном «Ердж» поблизу Стромболі

Конструкція

[ред. | ред. код]

Корпус

[ред. | ред. код]

Для досягнення високої швидкості корпус кораблів був максимально полегшеним, що негативно позначалось на його міцності. Для виправлення цього недоліку в корпусі були розміщені дві поздовжні переборки, а частина шпангоутів була посилена.

Бронювання становило: палуба — 20 мм, пояс — 24 мм, гарматні башти — 23 мм, бойова рубка — 40 мм, щити допоміжної артилерії — 8 мм.

Силова установка

[ред. | ред. код]

Силова установка кораблів складалась з двох турбін типу «Беллуццо». Кожна така турбіна складалась з турбіни високого тиску, турбіни низького тиску і турбіни заднього ходу. Потужність силової установки становила близько 100 000 к.с. Пару для них виробляли 6 котлів типу «Ярроу», розміщені у трьох машинних відділеннях.

Запас палива становив 1 290 т, автономність плавання 3800 миль на 18 вузлах і 970 миль на 38 вузлах.

НА випробуваннях кораблі розвивали швидкість до 42 вузлів. Під час Другої світової війни крейсери могли розвинути швидкість 31-32 вузли.

Озброєння

[ред. | ред. код]

Артилерія головного калібру складалась з восьми 152-мм гармат, розміщених попарно в 4 гарматних баштах. Кут обстрілу становив 300°. Управління їх вогнем здійснювалось з двох командно-далекомірних постів.

Універсальна артилерія складалась з шести 100-мм гармат, розміщених попарно у трьох баштах. До 1940 року на кораблях були встановлені по дві 37-мм гармати, розміщені бо бортах рубки. Зенітна артилерія складалась з восьми 13,2-мм кулеметів. У 1940 році їх замінили вісьмома 20-мм зенітними автоматами, розміщеними в 4 спарених установках.

Торпедне озброєння складалось з двох спарених 533-мм торпедних апаратів. Крім того, на крейсерах можна було встановлювати обладнання для постановки мін. На кормі розміщувались 2 бомбомети для скидання глибинних бомб.

Для здійснення розвідки та коректування вогню артилерії на кораблях розмістили 2 гідролітаки. Спочатку це були CANT 25, у 1938 році їх замінили на IMAM Ro.43.

Радіоелектронне обладнання складалось з пасивної гідроакустичної станції та системи звукопідводного зв'язку.

В середині 1930-х років розроблялись проекти перебудови кораблів «Альберто ді Джуссано» в крейсери ППО, але ці плани не були реалізовані.

Характеристика проекту

[ред. | ред. код]

Загалом проект «Альберто ді Джуссано» був невдалим. Конструктори зробили ставку на швидкість, нехтуючи бронюванням та морехідністю. Але високі швидкості були досягнути лише на випробуваннях. В реальній експлуатації їх швидкість була меншою за швидкість французьких лідерів. Слабке бронювання робило небезпечним бій кораблів практично з будь-яким супротивником.

Командування італійського флоту прекрасно розуміло недоліки кораблів. У наступних серіях легких крейсерів акцент зміщувався у сторону посилення бронювання кораблів при зниженні їх швидкості.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано»

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946. — London: Conway Maritime Press, 1980. — ISBN 0 85177 146 7 (англ.)
  • Трубицын С. Лёгкие крейсера Италии. Часть I. (1932—1945) , 2003, С.-Пб.: изд-во альманаха «Боевые корабли мира» (рос.)