Ліга Півночі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліга Півночі

Lega Nord per l'Indipendenza della Padania
Країна Італія
Голова партіїАнжело Алессандрі
ЗасновникУмберто Боссі
Дата заснування8 січня 1991
Штаб-квартираМілан, Італія[1]
Ідеологія

Поточні:

Історичні, тепер меншини:

Кількість членів 150,000 (2008)
Друкований орган"La Padania"
Офіційний сайтleganord.org

Ліга Півночі — італійська політична права проросійська партія[34]. У її складі: Луча Зайя, президент Венето, Роберт Кота, президент П'ємонту, і Роберто Мароні, міністр внутрішніх справ у четвертому кабінеті Сільвіо Берлусконі.

Опис

[ред. | ред. код]

Представлена: палата депутатів — 125 із 630, сенат — 60 із 315, Європарламент — 29 із 76.

У 1980-тих кілька окремих сепаратистських північно італійських рухів об'єднались в Лігу Півночі на чолі з Умберто Боссі. Партії-засновники Ліги Півночі:

2024 року стало відомо, що 2018 року керівництво партії домовлялося про фінансування зі співробітниками п'ятої служби ФСБ. Одним із учасників був Джанлука Савоіні — права рука лідера партії Маттео Сальвіні, який тоді був віцепрем'єром і міністром МВС Італії[34].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.leganord.org/index.php/component/phocadownload/category/2-la-storia-della-lega-nord-dalle-origini-a-oggi?download=2:la-storia-della-lega-nord-dalle-origini-a-oggi-seconda-prima
  2. ↑ Spektorowski, Alberto (March 2003). Ethonregionalism: The Intellectual New Right and the Lega Nord (PDF). The Global Review of Ethnopolitics. 2 (3–4): 55—70. doi:10.1080/14718800308405144. Архів оригіналу (PDF) за 30 вересня 2011. Процитовано 22 квітня 2020.
  3. ↑ Huysseune, Michel (2006). Modernity and Secession: The Social Sciences and the Political Discourse of the Lega Nord in Italy. Berghahn Books. с. 192. ISBN 978-1-84545-061-8.
  4. ↑ Betz, Hans-Georg (1998). Against Rome: The Lega Nord. Palgrave Macmillan. с. 55. ISBN 978-0-312-21338-1. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  5. ↑ а б Zaslove, Andrej (2011). The Re-invention of the European Radical Right: Populism, Regionalism, and the Italian Lega Nord. McGill-Queen's Press – MQUP. с. 65. ISBN 978-0-7735-3851-1. Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  6. ↑ а б Albertazzi, Daniele; McDonnell, Duncan; Newell, James L. (July 2011). Di lotta e di governo: The Lega Nord and Rifondazione Comunista in office (PDF). Party Politics. 17 (4): 471—487. doi:10.1177/1354068811400523. Архів оригіналу (PDF) за 11 травня 2013. Процитовано 22 квітня 2020.
  7. ↑ Cotta, Maurizio; Verzichelli, Luca (2007). Political Institutions in Italy. Oxford University Press. с. 39–. ISBN 978-0-19-928470-2. Архів оригіналу за 2 червня 2013. Процитовано 16 липня 2013.
  8. ↑ Fitjar, Rune Dahl (2010). The Rise of Regionalism: Causes of Regional Mobilisation in Western Europe. Routledge. с. 143. ISBN 978-0-203-87083-9.
  9. ↑ Giordano, Benito (May 2000). Italian regionalism or 'Padanian' nationalism — the political project of the Lega Nord in Italian politics. Political Geography. 19 (4): 445—471. doi:10.1016/S0962-6298(99)00088-8.
  10. ↑ Tarchi, Marco (2008). Recalcitrant Allies: The Conflicting Foreign Policy Agenda of the Alleanza Nazionale and the Lega Nord. У Schori Liang, Christina (ред.). Europe for the Europeans: The Foreign and Security Policy of the Populist Radical Right (вид. 1st). London: Routledge. с. 187. doi:10.4324/9781315580821. ISBN 978-0-7546-4851-2. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 22 квітня 2020.
  11. ↑ Chaintera-Stutte, Patricia (2005). Leadership, Ideology and Anti-European Politics in the Italian Lega Nord. У Daniele Caramani; Yves Mény (ред.). Challenges to Consensual Politics: Democracy, Identity, and Populist Protest in the Alpine Region. Peter Lang. с. 120. ISBN 978-90-5201-250-6. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  12. ↑ Gold, Thomas W. (2003). The Lega nord and contemporary politics in Italy (вид. illustrated). Palgrave Macmillan. ISBN 9780312296315. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 12 грудня 2019.
  13. ↑ Nordsieck, Wolfram (2018). Italy. Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 22 квітня 2020.
  14. ↑ Gold, Thomas W. (2003). The Lega Nord and Contemporary Politics in Italy. New York: Palgrave MacMillan. с. 2, 4—5. ISBN 978-0-312-29631-5. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 22 квітня 2020.
  15. ↑ Ruzza, Carlo; Fella, Stefano (2009), Re-inventing the Italian Right: Territorial politics, populism and 'post-fascism', Routledge, с. 1, ISBN 978-1-134-28634-8
  16. ↑ Zaslove, Andrej (2011). The Re-invention of the European Radical Right. McGill-Queen's Press. с. 101.
  17. ↑ Italian watchdog blocks Salvini's attempt to put 'mother and father' on kids' ID cards. The Local. 16 листопада 2018. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 22 квітня 2020.
  18. ↑ Italy's Salvini asserts 'natural family' in move against same-sex parents. Reuters. 10 серпня 2018. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 22 квітня 2020.
  19. ↑ Alonso, Sonia (2012). Challenging the State: Devolution and the Battle for Partisan Credibility – A Comparison of Belgium, Italy, Spain, and the United Kingdom. Oxford University Press. с. 216. doi:10.1093/acprof:oso/9780199691579.001.0001. ISBN 978-0-19-969157-9. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 22 квітня 2020.
  20. ↑ Art, David (2011). Inside the Radical Right: The Development of Anti-Immigrant Parties in Western Europe. Cambridge University Press. с. 216 et seqq., especially p. 226. doi:10.1017/CBO9780511976254. ISBN 9780511976254. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 22 квітня 2020.
  21. ↑ Geddes, Andrew (April 2008). Il rombo dei cannoni? [Cannon thunders?] Immigration and the Centre-Right in Italy. Journal of European Public Policy. 15 (3): 349—366. doi:10.1080/13501760701847416.
  22. ↑ Shin, Michael E.; Agnew, John (8 квітня 2011). Leib, Jonathan (ред.). Spatial regression for electoral studies: The case of the Italian Lega Nord. Revitalizing Electoral Geography. London: Routledge. 1: 71—85. doi:10.4324/9781315606293. ISBN 9781315606293.
  23. ↑ Zaslove, Andrej (2011). The Re-invention of the European Radical Right: Populism, Regionalism, and the Italian Lega Nord (англ.). McGill-Queen's Press - MQUP. passim, especially pp. 29, 119–121, 130. ISBN 978-0-7735-3851-1. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 12 грудня 2019.
  24. ↑ Verney, Susannah (March 2011). Euroscepticism in Southern Europe: A Diachronic Perspective. South European Society and Politics. 16 (1): 1—29. doi:10.1080/13608746.2010.570124.
  25. ↑ Zaslove, Andrej (July 2008). Exclusion, community, and a populist political economy: the radical right as an anti-globalization movement. Comparative European Politics. 6 (2): 169—189. doi:10.1057/palgrave.cep.6110126.
  26. ↑ Bull, A.; Gilbert, M. (2001). The Lega Nord and the Politics of Secession in Italy (англ.) (вид. illustrated). Springer. ISBN 978-1-4039-1998-4. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 12 грудня 2019.
  27. ↑ Huysseune, Michel (2003). Deconstructing and Reconstructing Loyalty: The Case of Italy. У Andrew Linklater; Michael Waller (ред.). Political Loyalty and the Nation-State. Routledge. с. 175. ISBN 978-1-134-20143-3. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  28. ↑ Sorens, Jason (2012). Appendix I. Secessionism: Identity, Interest, and Strategy. McGill-Queen's Press – MQUP. с. 180—181. ISBN 978-0-7735-3896-2. Архів оригіналу за 19 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  29. ↑ Chaintera-Stutte, Patricia (2005). Leadership, Ideology and Anti-European Politics in the Italian Lega Nord. У Daniele Caramani; Yves Mény (ред.). Challenges to Consensual Politics: Democracy, Identity, and Populist Protest in the Alpine Region. Peter Lang. с. 127. ISBN 978-90-5201-250-6. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  30. ↑ Zaslove, Andrej (4 серпня 2011). The Re-invention of the European Radical Right: Populism, Regionalism, and the Italian Lega Nord. McGill-Queen's Press – MQUP. ISBN 9780773586109 — через Google Books.
  31. ↑ Mucci, Raffaele De (1 серпня 2013). Democrazia dissociativa. Rubbettino Editore. ISBN 9788849837971 — через Google Books.
  32. ↑ Blog – Breve riflessione sul liberalismo italiano. Il Fatto Quotidiano. 13 серпня 2013. Архів оригіналу за 16 серпня 2013. Процитовано 22 квітня 2020.
  33. ↑ Ronchi, Fabio (17 березня 2010). La Lega Nord ai raggi X. YouTrend (it-IT) . Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 12 грудня 2019.
  34. ↑ а б ЗМІ встановили, як ФСБ вербувала керівництво правої партії в Італії. РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 лютого 2024.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ліга_Півночі&oldid=43721822