Олександрівка (Гайсинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Олександрівка
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Гайсинський район
Громада Тростянецька селищна громада
Код КАТОТТГ UA05040250140081026
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1600
Населення 1 325
Площа 4,35 км²
Густота населення 304,6 осіб/км²
Поштовий індекс 24333
Телефонний код +380 4343
Географічні дані
Географічні координати 48°31′41″ пн. ш. 29°05′31″ сх. д. / 48.52806° пн. ш. 29.09194° сх. д. / 48.52806; 29.09194Координати: 48°31′41″ пн. ш. 29°05′31″ сх. д. / 48.52806° пн. ш. 29.09194° сх. д. / 48.52806; 29.09194
Середня висота
над рівнем моря
213 м
Місцева влада
Адреса ради 24300, Вінницька обл., Гайсинський р-н, смт Тростянець, вул. Соборна, 77
Карта
Олександрівка. Карта розташування: Україна
Олександрівка
Олександрівка
Олександрівка. Карта розташування: Вінницька область
Олександрівка
Олександрівка
Мапа
Мапа

CMNS: Олександрівка у Вікісховищі

Олекса́ндрівка — село в Україні, у Тростянецькій селищній громаді Гайсинського району Вінницької області. Населення становить 1325 осіб.

Історичні відомості

[ред. | ред. код]

Село засновано в XVI столітті. У пам'яті старих людей лишилися перекази про давнє минуле історії села. Вони говорять, що в давнину на місці села було селище Славгород.

Десь в ХV-XVI ст. на Славгород часто нападали турки і кримські татари, спустошували і руйнували селище. Під час одного такого нападу турки розграбували селище, забрали в полон працездатних чоловіків і жінок, старих і дітей знищили, а селище зруйнували повністю. Через кілька десятків років в цій місцевості поселився Вербицький. Коло нього почали селитися інші втікачі і тут виникло село під назвою Вербецьке. Через певний час (очевидно, під час нападу турків), село було зруйновано, а його населення знищено. Далі народний переказ розповідає, що в кінці XVI на початку XVII ст. у цій місцевості поселився втікач Олександр, від імені якого походить назва теперішнього села Олександрівка. Старі люди розповідали, що 200 років тому в селі було 600 дворів, з яких 400 мали по 7 морг (або 3,5 га землі) і то на горбах і ярах. Уже в XVIII ст. село було закріпачене. Селяни переходили з рук одного пана в руки іншого.

Після Жовтневого перевороту в 1920 році організований комітет незалежних селян.

В 1924 році створено ТОЗ (товариство обробітку землі) під назвою «Надія». Товариство нараховувало 42 члени і мало 8 пар коней і трактор «Форзон».

Село постраждало від голодомору 1932-1933 роках. В 1988 році в селі Олександрівка збудовано пам'ятний знак жертвам голодомору та політичним репресіям.

Також багато селян загинуло у Другій світовій війні. В 1978 році споруджено пам'ятник загиблим односельчанам у роки Другої світової війни.

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Тростянецької селищної громади[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Тростянецького району, село увійшло до складу Гайсинського району[2].

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]
Сільська школа
Сільська школа 
Меморіальна дошка на школі про Парк письменника Бортняка
Меморіальна дошка на школі про Парк письменника Бортняка 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кабінет Міністрів України — Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  2. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Олекса́ндрівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.626