П'єр Леметр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Леметр.
П'єр Леметр
Pierre Lemaitre
П'єр Леметр (2014)
Народився19 квітня 1951(1951-04-19) (73 роки)
Париж
ГромадянствоФранція Франція
Національністьфранцуз
Діяльністьпрозаїк, сценарист
Мова творівфранцузька
Роки активності2006 — донині
Жанрроман, сценарій
Magnum opus«Тога одруженого» (2009)
«Чорні кадри» (2010)
«Алекс» (2011)
«До побачення там, нагорі» (2013)
Нагороди
CMNS: П'єр Леметр у Вікісховищі

П'єр Леме́тр (фр. Pierre Lemaitre; 19 квітня 1951(19510419), Париж) — французький письменник і сценарист, лауреат Гонкурівської премії (2013) за роман «До побачення там, нагорі».

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

Ще в дитинстві П'єр Леметр захопився читанням кишенькових видань, які мало не щотижня купувала його мати. «Читати й писати — це завжди становило частину мого життя», — сказав він в інтерв'ю[1]. Здобувши філологічну освіту, викладав французьку й американську літературу. Згодом став працювати вільним письменником і сценаристом. Його романи перекладено більш ніж двадцятьма мовами. З 2011 року він очолює Спілку літераторів (Société des gens de lettres)[2].

П'єр Леметр бачить свою роботу як ненастанну «практику захоплення літературою»[3]. У дебютному романі «Ретельна робота» він віддав належне своїм учителям у цій справі — письменникам, головним героям твору. Це Брет Істон Елліс, Еміль Ґаборіо, Джеймс Еллрой, Вільям Мак-Ілванні та інші.

У своєму другому романі «Плаття для нареченого» (2009), написаному в дусі Альфреда Гічкока[4], йдеться про божевільну Софі, серійну вбивцю, що не пам'ятає своїх жертв.

Третьою книжкою Леметра став соціальний трилер «Чорні кадри» (2010) про безробітного, що погодився взяти участь як заручник у рольовій грі. Автора надихнули події, які сталися 2005 року в програмі телереальності студії «Франс телевізйон пюблісіте» (France Télévisions Publicité)[5], керівником якої тоді був Філіп Сантіні. За насильство, що сталося в цій грі, студію засуджено Кримінальною палатою Касаційного суду 7 квітня 2010 року[6].

У четвертому за ліком романі „Алекс“ інтрига полягає в тому, що героїня спершу стає жертвою, а тоді вбивцею. Леметр дає знати про вплив на нього таких авторів, як Луї Араґон, Марсель Пруст, Ролан Барт і Борис Пастернак, цитуючи їх.

„Великі свідки“ — це роман, що складається з окремих оповідань. Належить до циклу творів про слідчого Каміля Вергувена — „Ретельної роботи“, „Алекс“ і „Жертв“. „Розі і Джон“ — це зведений в одне ціле варіант „Великих свідків“.

Стівен Кінг вважає П'єра Леметра письменником, який справді може захопити читача напругою й гостротою твору (англ. a really excellent suspense novelist)[7].

Останній твір „До побачення там, нагорі“ ознаменував значну зміну у творчості письменника. Це пригодницький роман[8], а не історичний, як підкреслив П'єр Ассулін[9].

Полишивши детективний жанр, Леметр залишається вірним духу своїх перших книжок. Цитує, зокрема, Еміля Ажара, Френсіса Крейна, Гюго та Ларошфуко) й віддає шану Луї Ґію та Карсон Маккалерс.

За „До побачення там, нагорі“ Леметр одержав Гонкурівську премію[10]. У передостанньому турі на неї претендували він, Жан-Філіпп Туссен («Nue», видавництво Éditions de Minuit), Каріна Тюїль («L'invention de nos vies», видавництво Grasset) і Фредерік Верже («Arden», видавництво Gallimard). В останньому турі за Леметра проголосувало шість членів журі, а за Верже — чотири. Один із членів, Бернар Піво сказав, що «До побачення там, нагорі» — «популярний роман, у хорошому значенні цього терміна», написаний «виразно по-кінематографічному». І ствердив, що в автора «водночас повільна й швидка манера писати, бо він знаходить час описати вчинки та дії блискавичними словами»[11].

2013 року роман «До побачення там, нагорі» посів перше місце у списку бестселерів тижневика «Експрес»[12]. У 2016 році Альбер Дюпонтель екранізував роман під тією ж назвою.

У 2016-му вийшов роман Леметра «Три дні і життя», у якому ідеться про долю дванадцятирічного хлопчика-вбивці.

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

2012 року П'єр Леметр підтримав Жана-Люка Меланшона, кандидатуру якого на президентські вибори висунув «Лівий фронт»[13].

У 2015-му Леметр став представником «Французької народної допомоги» («фр. Secours populaire français»), яка бореться проти бідності й дискримінації[14]. 2014 року письменник підтримав діяльність організації «Міжнародний нагляд за в'язницями» («l'Observatoire International des Prisons»), опублікувавши в журналі «Декуверт» («Découverte») статтю «Питання слів» («Une question de mots»), яка становить частину колективної збірки «Passés par la case prison»[15].

Твори

[ред. | ред. код]

Поліційна серія романів про Вергувена

[ред. | ред. код]
  • Travail soigné, Éditions du Masque, " Masque " no 2501, 2006 (ISBN 2-7024-3362-6); rééd. Le Livre de poche Thrillers no 31850, 2010 (ISBN 978-2-253-12738-3) — «Ретельна робота»
  • Alex, Albin Michel, févr. 2011, 392 p. (ISBN 978-2-226-21877-3); rééd. Le Livre de poche Thrillers no 32580, 2012 (ISBN 978-2-253-16644-3) — «Алекс»
  • Les Grands Moyens, feuilleton numérique comprenant le texte enregistré par l'auteur. SmartNovel, 2011, (ISBN 978-2-8202-0146-1) — «Великі свідки»
  • Sacrifices, Albin Michel, 2012 (ISBN 978-2-226-24428-4); rééd. Le Livre de poche Thrillers, 2014 (ISBN 978-2-253-17906-1) — «Жертви»
  • Rosy et John, Le Livre de Poche Thrillers, 2013, 141 p. (ISBN 301-0-000-03034-8) — «Розі і Джон»

Інші романи

[ред. | ред. код]

Аудіотвори

[ред. | ред. код]
  • Alex. Audiolib, mars 2011. Lu par Philippe Résimont (ISBN 978-2-35641-282-9)
  • Robe de marié, CDL éditions, oct. 2011. Lu par Kriss Goupil et Christian Brouard, disque compact audio (ISBN 978-2-35383-133-3)
  • Les Grands Moyens, feuilleton pour iphone et tablettes numériques comprenant le texte enregistré par l'auteur, SmartNovel, 2011 (ISBN 978-2-8202-0146-1)
  • Alex, Lidbokforlaget, 2011. Lu par Håkon Ramstad. 10 disques compact audio (12 h). (ISBN 978-82-421-7034-7)
  • Sacrifices. Cdl Ed. livres audio, novembre 2013. Lu par Lionel Epaillard, 1 disque compact audio (8 h 10 min). (ISBN 978-2-35383-174-6)
  • Au revoir là-haut, Audiolib, mars 2014. Lu par l'auteur. 2 disques compact audio (16 h). (ISBN 978-2-35641-701-5)
  • Irene, англійська версія Travail soigné, Jammer, 2014. Lu par Peter Noble. 10 disques compact audio (12,5 h). (ISBN 978-1-47127-257-8)
  • Travail soigné, Audiolib, août 2015. Lu par Jacques Frantz. 1 disque compact audio (12 h). (ISBN 978-2-35641-996-5)

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Кіно

[ред. | ред. код]
  • Cadres noirs / «Чорні кадри», сценарій (за однойменним романом) П'єра Леметра і Мануеля Бурсіняка
  • Alex / «Алекс», авторизований сценарій (за однойменним романом) Джеймса Б. Гарріса
  • Au revoir là-haut / «До побачення там, нагорі», сценарій (у співавторстві з Альбером Дюпонтелем, за однойменним романом П'єра Леметра)

Телебачення

[ред. | ред. код]
  • 2012 — L'Affaire Vauthier, 52 min — série " Injustices ", TF1 — «Справа Вотьє»
  • 2010 — Marché de dupes, 90 min — série " Boulevard du Palais «, France 2 — „Ринок простаків“
  • 2009 — Otages, 2 x 55 min — TF 1 — „Заручники“
  • 2009 — L'Homme aux deux visages, 52 min — série „Marion Mazzano“, France 2 — „Людина з двома обличчями“

Переклади українською мовою

[ред. | ред. код]

Нагороди і відзнаки

[ред. | ред. код]

„Ретельна робота“

„Тога одруженого“:

  • 2009 — Prix des lectrices Confidentielles — Премія читачок „Секретної“
  • 2009 — Prix Sang d'encre et Prix des lecteurs Goutte de Sang d'encre, Vienne — Премія „Кров із чорнила“ і Читацька премія „Крапля крові з чорнила“ (Відень)
  • 2009 — Prix du polar francophone de Montigny les Cormeilles — Премія франкомовного детективу міста Монтіньї-ле-Кормей

„Чорні кадри“:

  • 2010 — Prix Le Point du polar européen — Премія „Точка європейського детективу“

„Алекс“:

  • 2012 — Prix des lecteurs policier du Livre de poche — Премія читачів детективних книжок видавництва „Лівр де пош“
  • 2013 — CWA International Dagger — Премія „Інтернаціональний кинджал“

„До побачення там, нагорі“:

  • 2013 — Prix des libraires de Nancy Le Point — Бібліотечна премія Нансі „Точка“
  • 2013 — Roman français préféré des libraires à la rentrée[17] — Осіння бібліотечна премія за улюблений французький роман
  • 2013 — Meilleur roman français 2013 décerné par le magazine Lire[18] — Премія журналу «Лір» за найкращий французький роман року
  • 2013 — Prix Goncourt[10] — Гонкурівська премія
  • 2013 — Prix roman France Télévisions[19] — Літературна премія «Франс телевізйон»
  • 2013 — Goncourt des étudiants de Serbie 2013[20] — Гонкурівська премія студентів Сербії
  • 2014 — Coup de coeur 2014 de l'Académie Charles Cros pour l'enregistrement audio[21] — Премія «Удар серця» від Академії Шарля Кро
  • 2014 — Prix Tulipe du meilleur roman français 2014[22] — Премія «Тюльпан» за найкращий французький роман
  • 2014 — Premio Letterario Internazionale Raffaelo Brignetti 2014[23] — Міжнародна літературна премія Раффаело Бріньєтті

«Жертви»:

«Розі і Джон»:

  • 2016 — Prix Attrap'coeur — премія «Ловець у житі»[24]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Elle, «Pierre Lemaître et son thriller hitchcockien». Norine Raja, 30.03.2010
  2. ↑ Pierre Lemaitre, préféré des jurys et des libraires. Сайт газети «Ле Фіґаро»
  3. ↑ Відеоінтерв'ю з Леметром на сайті «Daily Motion»
  4. ↑ Інтерв'ю з Леметром. Сайт «Dailymotion»
  5. ↑ Pierre Lemaitre, " France Télévisions Publicité : quand la réalité inspire la fiction ", Mediapart, 28.05.2010
  6. ↑ Emmanuel Berreta, « Le patron de la régie pub condamné pour complicité de violences. Le Point, 20.05.2010
  7. ↑ „Stephen King: By the Book“ New York Times, 04.06.2015
  8. ↑ Voir sur france24.com.
  9. ↑ Voir sur histoire.presse.fr, 01.11.2013. Архів оригіналу за 8 лютого 2014. Процитовано 7 січня 2014.
  10. ↑ а б » Pierre Lemaitre reçoit le prix Goncourt 2013 ". Site de L'Express]. Consulté 04.11.2013}}
  11. ↑ «Le Goncourt à Pierre Lemaître». Jean-Christian Hay, Site Gala.fr, 04.11.2013
  12. ↑ ["Le palmarès 2013 des best-sellers". Сайт «Експрес», 11.03.2014. Прочитано 18.05.2016]
  13. ↑ 100 auteurs de polar votent Mélenchon. humanite.fr. 7.02.2012.
  14. ↑ Myriam Chaplain-Riou (10.04.2015). Le prix Goncourt Pierre #Lemaitre devient ambassadeur du #Secours populaire. AFP.
  15. ↑ Passés par la case prison, La découverte, 2014 ISBN 978-2-7071-8328-6
  16. ↑ Source Daggers International. Архів оригіналу за 20 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  17. ↑ » Palmarès complet des libraires de la rentrée littéraire 2013 " [Архівовано 18 жовтня 2013 у Wayback Machine.], Livres-Hebdo, 6 septembre 2013
  18. ↑ Palmarès Lire: les 20 meilleurs livres de l'année 2013 révélés, sur le site de L'Express le 26 novembre 2013
  19. ↑ Après le Goncourt, Pierre Lemaitre reçoit le Prix Roman France Télévisions sur le site de France Télévisions le 12 décembre 2013
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  22. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ http://iltirreno.gelocal.it/piombino/cronaca/2014/07/12/news/ci-rivediamo-lassu-di-pierre-lemaitre-vince-il-42-premio-brignetti-1.9583903
  24. ↑ «Le coup de coeur littéraire des lycéens». Сайт «Le Parisien», 09.02.2016. Прочитано 18.05.2016

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=П%27єр_Леметр&oldid=38690650