Координати: 42°02′05″ пн. ш. 80°07′43″ сх. д. / 42.034662° пн. ш. 80.128713° сх. д. / 42.034662; 80.128713

Пік Перемоги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пік Перемоги
кирг. Жеңиш Чокусу
Назва на честь (епонім):
  • День Перемоги
  • Пік Перемоги з льодовика Інельчек
    Пік Перемоги з льодовика Інельчек
    Пік Перемоги з льодовика Інельчек

    42°02′05″ пн. ш. 80°07′43″ сх. д. / 42.034662° пн. ш. 80.128713° сх. д. / 42.034662; 80.128713
    Країна Киргизстан Киргизстан, КНР КНР
    Регіон Аксу
    Іссик-Кульська область
    Система Тянь-Шань
    Тип гора
    Висота 7439 м
    Висота відносна 4148 м
    Ізоляція 560 км
    Перше сходження 1956
    Пік Перемоги. Карта розташування: Киргизстан
    Пік Перемоги
    Пік Перемоги
    Пік Перемоги (Киргизстан)
    Пік Перемоги. Карта розташування: Китайська Народна Республіка
    Пік Перемоги
    Пік Перемоги
    Пік Перемоги (Китайська Народна Республіка)
    Мапа
    CMNS: Пік Перемоги у Вікісховищі

    Пік Перемоги (кирг. Жеңиш Чокусу, уйг. Томур‎) — гірська вершина на Тянь-Шані, найвища точка Киргизстану.

    Пік Перемоги розташований на киргизько-китайському кордоні, на схід від озера Іссик-Куль, за 16 км на південний захід від піку Хан-Тенгрі і є найвищою точкою Тянь-Шаню (висота 7439 метрів).

    Історія

    [ред. | ред. код]

    У 1895 році швед Свен Гедін з боку Китаю першим з європейців побачив і майже точно заміряв його висоту — 7320 м. 19 вересня 1938 року радянським альпіністам Л. Гутману, Є. Іванову і О. Сидоренку вдалося, долаючи ураганний вітер і 30-градусний мороз, піднятися на вершину. Вони дали їй ім'я 20-річчя ВЛКСМ, але висоту визначили неправильно — 6930 м. Лише в 1943 році було з'ясовано, що цей пік приблизно на півкілометра вище за пік Хан-Тенгрі на хребті Тенір Тоо, і він отримав теперішню назву. Відкриття піку Перемоги як семитисячника, дало СРСР другу за висотою вершину після піку Комунізму. Це викликало широкий інтерес до нової вершини, на яку, як вважали, ще не ступала нога людини[1].

    Першими пік Перемоги намагалися підкорити у 1949 році алматинські альпіністи під керівництвом Є. Колокольникова, але відступили після сходу серії лавин з північного схилу[2].

    У 1952 і 1953 роках детальну розвідку масиву піку Перемоги і його східного гребеня провели експедиції альпіністів ТуркВО під керівництвом В. Рацека. У серпні 1955 року відразу дві експедиції стали штурмувати вершину: алматинське управління ТуркВО (керівник В. Шипілов) і Узбецького комітету фізкультури і спорту (керівник Е. Нагель). Алматинська команда піднялася до висоти 6930 м, але потрапила під сніжний буревій, з 12 альпіністів в живих залишився лише Урал Усенов[3].

    30 серпня 1956 року об'єднана команда московського «Спартака» та Казахського комітету фізкультури і спорту під загальним керівництвом Віталія Абалакова зуміла підкорити другу за висотою вершину СРСР. До складу експедиції із 11 осіб увійшов і Урал Усенов[4].

    Сходження

    [ред. | ред. код]
    • 1956 — перше сходження здійснене північним ребром гори з льодовика Зірочка групою під керівництвом радянського альпініста Віталія Абалакова.
    • 1982 — алматинськими альпіністами, які не увійшли до складу Першої гімалайської експедиції на Еверест, був пройдений новий складний маршрут змійкою північною стіною («по долару»). Керівник — В. Смирнов.
    • 1984 — масове (27 радянських альпіністів) сходження на пік Перемоги[5].
    • 2009 — двійка новосибірців Гліб Соколов — Віталій Горелик пройшла стінний маршрут північною стіною з виходом на жандарм «Верблюд»
    • 2011 — казахстанська двійка Денис Урубко — Геннадій Дуров пройшла прямий маршрут на пік — «палиця до долара» (варіант сходження 1982 року).

    У філателії та нумізматиці

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. О делимитации и демаркации государственной границы между Кыргызской Республикой и Китайской Народной Республикой [Архівовано 4 листопада 2013 у Wayback Machine.](рос.)
    2. Пик «ПОБЕДА» 1949 год [Архівовано 15 листопада 2010 у Wayback Machine.](рос.)
    3. Пик Победы. История покорения [Архівовано 20 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
    4. Встань и иди![недоступне посилання з квітня 2019](рос.)
    5. Пик Победы и Игорь Степанов [Архівовано 15 березня 2013 у Wayback Machine.](рос.)

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Кузьмин К. Самый северный семитысячник // Побежденные вершины. — М.: Мысль, 1972. — С. 26-60. (рос.)

    Посилання

    [ред. | ред. код]