Середній Схід
Середній Схід — умовне найменування району Західної Азії, розташованого між Європою та Пакистаном; іноді, особливо в англомовній літературі, замінює собою термін Близький Схід, але частіше розуміється як позначення сукупності країн Близького Сходу разом з Іраном і Афганістаном і тому в більшості випадків застосовується не окремо, а у складі об'єднаного терміну «Близький та Середній Схід». Як наслідок, «Середній Схід» застосовується часто тільки до Ірану та Афганістану, про інших кажуть Близький Схід. Більшість населення — мусульмани.
Є багато факторів, які зробили цей район одним з найнеспокійніших у світі, але багато авторів сходяться на тому, що джерелом конфліктів був поділ володінь Османської імперії після Першої світової війни, коли кордони були нелогічно обумовлені і народилася держава Ізраїль. Іншим важливим чинником є знайдення його природних багатств, особливо нафти. У двадцятому столітті Близький Схід пережив шість воєн (чотири арабо-ізраїльські війни, війни між Іраком і Іраном і війна в Перській затоці та її наступні епізоди), громадянську війну в Лівані та Ісламську революцію Хомейні в Ірані, що мала важливі наслідки для всього мусульманського світу.
На даний час ця область є переважно мусульманською. Виробництво нафти є дуже важливим. Мирний процес арабо-ізраїльського конфлікту, розпочатий в Мадриді в 1991, вселяє надію на мир в регіоні.
Термін «Близький Схід», ймовірно, виник в 1850-х роках в Британському Індійському бюро[en][1]. Тим не менш, він став ширше відомим після того, як американський військово-морський стратег Альфред Тейєр Мехен використав термін у 1902 році[2] для «позначення територій між Аравією й Індією»[3][4]. В цей час Британська і Російська імперії змагалися за вплив у Центральній Азії, суперництво, яке стало відоме як Велика гра. Мехен пояснив не тільки стратегічне значення регіону, але і, зокрема, його центру, в Перській затоці[5][6]. Він назвав території, що оточують Перську затоку, Середнім Сходом, і сказав, що після Суецького каналу, це було найважливішою для Великої Британії територією для контролю, щоб стримувати росіян від просування до Британської Індії[7]. Мехен вперше використовував цей термін у своїй статті «Перська затока і міжнародні відносини», опублікованій у вересні 1902 року у британському журналі National Review[en].
Статтю Мехена було передруковано в The Times і в серії з 20 статей «Середньосхідне питання», написаній Ігнатіусом Чіролем[en], що почала виходити у жовтні. У цій серії статей, Ігнатіус Чіроль розширив визначення Середнього Сходу, включивши туди «ті регіони Азії, які простягаються до кордонів Індії і займають підходи до Індії»[8]. Після закінчення серії в 1903 році, «Таймс» перестали брати цей термін в лапки[9].
До Другої світової війни, було прийнято відносити області навколо Туреччини та східного узбережжя Середземного моря до «Близького Сходу», «Далекий Схід» зосереджувався в Китаї[10], а під «Середнім Сходом», малася на увазі область від Месопотамії до Бірми, а саме область між Близьким Сходом і Далеким Сходом. Наприкінці 1930-х, британці заснували Середньосхідне командування, яке базувалося в Каїрі, для своїх збройних сил в регіоні. Після цього термін «Середній Схід» отримав широке застосування в Європі та Сполучених Штатах, зокрема, серед іншого, в 1946 році у Вашингтоні був заснований Середньосхідний Інститут[en][11].
Термін Середній Схід багато критикували через його неявний євроцентризм[12][13]. Проте в сучасній англійській мові цей термін використовується як європейцями, так і неєвропейцями.
Означення «Середнього» також призвело до деякої плутанини через зміну визначень. До Першої світової війни, термін «Близький Схід» використовувався в англійській мові для позначення Балкан та Османської імперії, в той час як до «Середнього Сходу» відносили Іран, Афганістан, Центральну Азію та Кавказ. «Далекий Схід» стосувався країн Східної Азії (таких як Китай, Японія, Тайвань, Корея, Гонконг та ін.). Деякі критики зазвичай радять використовувати альтернативний термін, такий як «Західна Азія», який є офіційним позначенням, що використовується в ООН.
Зі зникненням в 1918 р. Османської імперії, термін «Близький Схід» в значній мірі випав із загального користування в англійській мові, в той час як «Середній Схід» став застосовуватися до нових країн ісламського світу, що виникли на теренах колишньої імперії. Однак, використання терміну «Близький Схід» збереглося в різних наукових дисциплін, у тому числі археології та стародавній історії, де він описував ту саму область, що й термін Середній Схід, який не використовувався в цих дисциплінах.
В Організації Об'єднаних Націй, численні документи і резолюції по Середньому Сходу, насправді пов'язані з арабо-ізраїльським конфліктом, зокрема, ізраїльсько-палестинським конфліктом, і, отже, з чотирма державами на Леванту. Термін Близький Схід іноді теж використовується в ООН, коли мова йде про даний регіон.
У всіх європейських мовах є відповідники англійським термінам Близький Схід та Середній Схід, але, оскільки вони є відносно описовими, їх значення залежить від країни і вони в цілому відрізняються від англійських термінів. У німецькій мові термін Naher Osten (Близький Схід) все ще перебуває в загальному користуванні (в даний час термін Mittlerer Osten стає все поширенішим в пресі у текстах, перекладених з англійських джерел, хоча вони і мають різні значення). У слов'янських мовах теж залишаються єдиними підходящими термінами для регіону є пов'язані з Близьким Сходом: в українській — Близький Схід, у польській — Bliski Wschód, у болгарській — Близък Изток, у російській — Ближний Восток, у хорватській — Bliski istok. Проте в деяких мовах дійсно є еквіваленти «Середнього Сходу», такі як французький Moyen-Orient, шведський Mellanöstern, іспанський Oriente Medio чи Medio Oriente, італійський Medio Oriente.
Можливо, через вплив західної преси, арабський еквівалент Середнього Сходу (арабська: الشرق الأوسط аш-Шарк аль-Аусат), став стандартом використання в арабській пресі, і під ним розуміється той же зміст терміну «Середній Схід», що і в Північній Америці, і в Західній Європі. Позначення Машрик, що також походить від арабського кореня, що означає схід, також позначає регіон навколо Леванту, східну частину арабськомовного світу (на відміну від країн Магрибу, західної частини)[14]. Перський еквівалент терміну Середній Схід — خاورمیانه (Хавер-е міянег).
Традиційно до Середнього Сходу включають такі країни і території:
У ширшому розумінні, Середній Схід включає також Азербайджан, Алжир, Афганістан, Вірменію, Грузію, Джибуті, Еритрею, Західну Сахару, Казахстан, Коморські острови, Лівію, Мавританію, Марокко, Пакистан, Сомалі, Судан, Таджикистан, Туніс, Туркменістан, Узбекистан та Киргизстан,
Історія Середнього Сходу сягає глибокої давнини, і впродовж своєї історії, Середній Схід був великим центром світового життя. Середній Схід є місцем історичного походження основних релігій, таких як зороастризм, юдаїзм, християнство та іслам. Середній Схід в цілому має посушливий і спекотний клімат, з кількома великими річками, що забезпечують зрошення для підтримки сільського господарства в деяких регіонах, тому в Стародавні часи у цьому регіоні виникли й розвинулися перші цивилізації Єгипет і Шумер.
У багатьох країнах, розташованих навколо Перської затоки є велика кількість нафти. У наш час Середній Схід залишається важливим стратегічним, економічним, політичним, культурним та релігійним регіоном. Середній Схід, як очікується, очікується матиме високі темпи економічного зростання приблизно в 4,1% в 2010 рік і 5,1% в 2011 році.
У регіоні Середній Схід проживає багато різноматітних етнічних груп, зокрема: араби, турки, перси, євреї, курди, асирійці/сирійці (халдо-асирійці), єгипетські копти, мароніти (фінікійці), вірмени, арамейці, азербайджанці, мальтійці, адигейці, туркмени, греки, шабаки, єзиди, мандеї, грузини, цигани, гагаузи, бербери, самаритяни та інші.
Згідно із Міжнародною організацією міграції, у світі налічується 13 мільйонів мігрантів у першому поколінні, вихідців з арабських народів, 5.8 з яких проживає у інших арабських країнах.
Неарабські країни Середнього Сходу, такі як Туреччина, Ізраїль та Іран також зазнають великої міграційної динаміки.
Велике число мігрантів з арабських країн зумовлене також релійним і національним переслідуванням. Так, протягом останнього століття з цих причин велика кількість курдів, євреїв, асирійців, греків та вірмен покинули такі країни як Ірак, Іран, Сирія та Туреччина. В Ірані багато релігійних менших, таких як християни, бахаї та зороастриняни мігрували після Ісламської революції 1979 року.
Коли йде мова про релігію, Середній Схід дуже різниться. Дві світові релігії — християнство та іслам, а також юдаїзм виникли на Середньому Сході і звідси поширилися на ввесь світ. Найпоширенішою нині релігією у регіоні є іслам з численними його формами і течіями, однак юдаїзм та християнство також добре представлені. Окрім того, є також релігійні громади бахаїв, язданистів, зороастристів, манденистів, друзів, єзидистів і шабакістів.
На цій території превалюють три провідні мови, з точки зору кількості носіїв, це арабська, перська і турецька, що представляють афразійську, індоєвропейську і тюркські мовні сім'ї, відповідно. Різні інші мови також вживають на Середньому Сході.
Арабська є найпоширенішою мовою на Близькому Сході, будучи офіційною у всіх арабських країнах. Нею також говорять в деяких прилеглих районах сусідніх близькосхідних неарабських країнах. вона є членом семітської гілки афразійської мови.
Перська є другою за популярністю. Хоча й обмежується Іраном та деякими прикордонними районами в сусідніх державах, країна є одною з найбільш густонаселених в регіоні. Вона належить до індо-іранської гілки сім'ї індоєвропейських мов.
Третьою найбільш широко поширеною мовою є турецька, яка значною мірою обмежена кордонами Туреччини, яка також є одним з найбільш густонаселених країн регіону і найбільша, але вона присутня і в деяких областях, в сусідніх країнах. Вона є членом тюркських мов, які мають свої витоки в Центральній Азії.
Інші мови, якими говорять в регіоні, включають семітські мови, такі як іврит і месопотамсько-арамейський діалект в основному ассирійців і мандейських громад.
Англійська мова використовується зазвичай як друга мова, особливо серед середніх та вищих класів, в таких країнах, як Єгипет, Йорданія, Ізраїль, Іран, Ірак, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати і Кувейт. Крім того, Основною мовою в деяких з Еміратах Об'єднаних Арабських Еміратів є французька, що проникла з Алжиру, Єгипту, Ізраїлю, Лівану, Марокко, Сирії та Тунісу. Урду широко поширений в багатьох країнах Середнього Сходу, таких як Саудівська Аравія (де 20 −25% від населення Південної Азії), Об'єднані Арабські Емірати (де 50-55% населення країн Південної Азії), Ізраїлю та Катару, які мають велике число пакистанських іммігрантів.
Найбільше румунською мовою говорять спільноти на Близькому Сході в Ізраїлі, де в 1995 Румунською говорило 5% населення. Російською також говорить велика частина населення Ізраїлю, через еміграцію наприкінці 1990-х.
Економічну структуру Середньо східних народів відрізняють в тому сенсі, що в той час як деякі країни сильно залежать від експорту лише нафти і нафтопродуктів, супутніх товарів (таких як Саудівська Аравія, ОАЕ і Кувейт), інші мають дуже різні економічної бази (наприклад, як Кіпр, Ізраїль, Туреччина та Єгипет). Промисловість близькосхідного регіону включає нафту і нафтопродукти, сільське господарство, виробництво бавовна, тваринництво, молочні продукти, текстиль, вироби зі шкіри, виготовлення хірургічних інструментів, захисних споруд (зброя, боєприпаси, танки, підводні човни, винищувачі, БЛА і ракети). Банківська сфера також є важливим сектором економіки, особливо у випадку ОАЕ і Бахрейном.
За винятком Кіпру, Туреччини, Єгипту, Лівану та Ізраїлю, туризм відносно нерозвинений в цій області, почасти це через соціально-консервативний характер регіону, а також політичну нестабільність в деяких регіонах Середнього Сходу. В останні роки, однак, такі країни, як ОАЕ, Бахрейн, Йорданія і почали залучати більшу кількість туристів завдяки поліпшенню туристичних об'єктів і розважальної сфери, пов'язаної з туризмом. Зняті обмеження, що були зумовлені обмежувальною політикою.
Безробіття особливо високе в країнах середнього Сходу і Північної Африки, особливо серед молодих людей у віці 15-29, демографічних відсоток яких становить 30% в загальній чисельності населення регіону. Валовий регіональний рівень безробіття в 2005 році, за даними Міжнародної організації праці, склав 13,2%, і серед молоді сягає 25%, до 37% в Марокко і 73% у Сирії.
- ↑ (англ.) Beaumont (1988), p. 16
- ↑ (англ.) Koppes, C.R. (1976). Captain Mahan, General Gordon and the origin of the term "Middle East". Middle East Studies. 12: 95—98. doi:10.1080/00263207608700307.
- ↑ (англ.) Lewis, Bernard (1965). The Middle East and the West. с. 9.
- ↑ (англ.) Fromkin, David (1989). A Peace to end all Peace. с. 224. ISBN 0805008578.
- ↑ (англ.) Melman, Billie. The Cambridge Companion to Travel Writing: 6 The Middle East / Arabia [Архівовано 25 липня 2011 у Wayback Machine.], Cambridge Collections Online. Retrieved January 8, 2006.
- ↑ (англ.) Palmer, Michael A. Guardians of the Persian Gulf: A History of America's Expanding Role in the Persian Gulf, 1833–1992. New York: The Free Press, 1992. ISBN 0-02-923843-9 p. 12-13.
- ↑ (англ.) Laciner, Dr. Sedat. «Is There a Place Called ‘the Middle East’? [Архівовано 6 жовтня 2015 у Wayback Machine.]», The Journal of Turkish Weekly]", June 2, 2006. Retrieved January 10, 2007.
- ↑ (англ.) Adelson (1995), p. 24
- ↑ (англ.) Adelson (1995), p. 26
- ↑ (англ.) Davison, Roderic H. (1960). Where is the Middle East?. Foreign Affairs. 38 (4): 665—675. doi:10.2307/20029452.
- ↑ (англ.) Held, Colbert C. (2000). Middle East Patterns: Places, Peoples, and Politics. Westview Press. с. 7. ISBN 0813382211.
- ↑ (англ.) Shohat, Ella. Redrawing American Cartographies of Asia. City University of New York. Архів оригіналу за 23 жовтня 1999. Процитовано 12 січня 2007. [Архівовано 1999-10-23 у Wayback Machine.]
- ↑ (англ.) Hanafi, Hassan. The Middle East, in whose world?. Nordic Society for Middle Eastern Studies. Архів оригіналу за 2 червня 2012. Процитовано 12 січня 2007. [Архівовано 2006-10-08 у Wayback Machine.]
- ↑ Anderson, Ewan W., William Bayne Fisher (2000). The Middle East: Geography and Geopolitics. Routledge. с. 12—13.
- ↑ (англ.) [www.indexmundi.com/somalia/demographics_profile.html Somalia: demographics profile]
- ↑ (англ.) The 2007 Middle East & Central Asia Politics, Economics, and Society Conference University of Utah [Архівовано 2011-07-20 у Wayback Machine.].
- ↑ (англ.) «Regional Economic Outlook: Middle East & Central Asia» May 2006, International Monetary Fund.
- Adelson, Roger (1995). London and the Invention of the Middle East: Money, Power, and War, 1902-1922. Yale University Press. ISBN 0300060947.
- Anderson, R., Seibert, R., & Wagner, J. (2006). Politics and Change in the Middle East (вид. 8th). Prentice-Hall.
- Barzilai, Gad.,Klieman Aharon.,Shidlo Gil (1993). The Gulf Crisis and its Global Aftermath. Routledge. ISBN 0-415-08002.
{{cite book}}: Перевірте значення|isbn=: довжина (довідка) - Barzilai, Gad. (1996). Wars, Internal Conflicts and Political Order. State University of New York Press. ISBN 0-7914-2943-1.
- Beaumont, Peter, Gerald H. Blake, J. Malcolm Wagstaff (1988). The Middle East: A Geographical Study. David Fulton. ISBN 0470210400.
- Goldschmidt Jr., Arthur (1999). A Concise History of the Middle East. Westview Press. ISBN 0813304717.
 Європа | |
|---|---|
 Азія | Північна (Сибір) • Західна (Аравія • Близький Схід • Левант) • Центральна • Південна • Південно-Східна • Східна (Далекий Схід) |
 Африка | |
 Америка | |
 Австралія і Океанія | |
 Полярні зони | |
 Світовий океан | |
* — інколи виділяється як п'ятий океан. | |