Координати: 48°27′11″ пн. ш. 27°24′58″ сх. д. / 48.45306° пн. ш. 27.41611° сх. д. / 48.45306; 27.41611
Очікує на перевірку

Сокиряни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сокиряни (значення).
Сокиряни
Герб Сокирян Прапор Сокирян
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район Дністровський район
Тер. громада Сокирянська міська громада
Засноване
Перша згадка 1604
Статус міста з 1966 року
Населення ▼ 8547 (01.01.2022)[1]
Площа 14.8 км²
Поштові індекси 60200-07
Телефонний код +380-3739
Координати 48°27′11″ пн. ш. 27°24′58″ сх. д. / 48.45306° пн. ш. 27.41611° сх. д. / 48.45306; 27.41611
Висота над рівнем моря 228 м
Водойма р. Сокирянка
Назва мешканців сокиря́нець
сокиря́нка
сокиря́нці
День міста 12 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Сокиряни
До обл./респ. центру
 - залізницею 161 км
 - автошляхами 138 км
До Києва
 - автошляхами 396 км
Міська влада
Адреса 60200, м. Сокиряни, вул. Кобилянська, 6а
Вебсторінка Сокирянська громада
Міський голова Козак Василь Васильович

Сокиряни у Вікісховищі

Карта
Сокиряни. Карта розташування: Україна
Сокиряни
Сокиряни
Сокиряни. Карта розташування: Чернівецька область
Сокиряни
Сокиряни
Мапа

Сокиря́ни (Секуряни) — місто в Україні, центр Сокирянської міської територіальної громади, Дністровського району Чернівецької області.

Етимологія

[ред. | ред. код]

Про походження назви міста в Сокирянах побутує легенда. Коли на початку XVI століття османські війська загарбали Молдавію і Буковину, селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в ліси. І ось втікачі уподобали собі місце на березі дзюркотливого потічка, який крутим яром збігав до Дністра. Поселенців привабили дрімучі, непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, які захищали поселення від непроханих гостей, надзвичайно холодна, прозора і смачна вода, багато мінеральних джерел[2], кам'янисті печери, де можна було сховатися від звірів і ворогів. Легенда сповідає, що люди у ліси прийшли з сокирами, щоб розчистити місце для житла. І їх стали звати «сокирянами», а потім і саме поселення.

Географія

[ред. | ред. код]

Лежить у північно-західній частині Бессарабської височини Подільського плата Товтри, розташоване на українсько-румунській етнічній межі, на сході області у долині річки Сокирянки (Русь — Купава), правої притоки Дністра за 138 км від Чернівців (автошлях Р63, який переходить у Н03).

У місті діє пункт контролю через державний кордон з Молдовою, який здійснює пропуск транспорту у двох напрямках: Сокиряни — Клокушна та Сокиряни — Окниця.

Історія

[ред. | ред. код]

Перші поселенці на Сокирянщині з'явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації. Стоянка неандертальців (на території села Молодове, яке через будівництво Дністровської ГАЕС перенесено) періоду кам'яної доби, стала відома у всьому світі кремінними знаряддями, останками мисливської зброї та житлом з кісток мамонтів, яке належало до часів мустьєрської культури середнього палеоліту.

За архівними даними, а саме на підставі грамоти господаря Молдовського князівства Ієремії Могили, перша писемна згадка про поселення Сокиряни (Секуринці, як зазначається в грамоті) датована саме 27 березня 1604 року. Раніше найдавнішою письмовою згадкою про Сокиряни вважали 1666 рік, коли Османські війська загарбали Молдову і Буковину. Селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам'яні печери. Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами щоб розчистити місце для житла, і їх стали називати «сокирянами», а потім цю ж назву отримало поселення.

В епоху середньовіччя Сокиряни входили до Молдовського князівства. Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. Українське слово «сокира» замінювалось молдовським відповідником «секуре», звідси й поява іншого варіанту назви — «Секуряне», яка існувала до 1944 року.

З 1770 року місто стало центром торгівлі. За даними на 1859 рік у власницькому містечку Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2434 особи (1212 чоловічої статі та 1222 — жіночої), налічувалось 415 дворових господарств, існували православна церква, 4 єврейських молитовних будинки, 2 заводи, відбувались щонедільні базари[3].

У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян. Станом на 1886 рік у власницькому містечку, центрі Секурянської волості, мешкало 2048 осіб, налічувалось 395 дворових господарства, існували 2 православні церкви, 7 єврейських молитовних будинки, школа, поштова станція, земська станція, винокуренний завод, цегельний завод, 50 лавок, 10 постоялих дворів, відбувались щочетверга[4]. За 18 верст — винокуренний завод. Відомості про місто та його жителів містяться одній із перших енциклопедій Російської імперії Ф. А. Брокгауза й І. А. Єфрона: «Секуряни (Секурєни, Сікурєни) — містечко Бессарабської губернії, Хотинського повіту, в 80–ти верстах від повітового міста, при річці Валятуркулуй. Населеного мовним чином царанами (царансько-молдавською мовою „хлібороби“ або „селяни“ — вільні хлібороби в Бессарабській губернії). У стрімчастих берегах колишніх балок, що в падають у Дністер, знаходяться стародавні печерні храми. Жителів 3164; 2 православних церкви; 7 єврейських молитовних будинків, школа, цегельний і винокурний заводи; багато крамниць».

На початку 1917 року в Сокирянах діяли дві земські школи й гімназія. У січні 1918 року на Сокирянщині було проголошено Радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бессарабію, в тому числі Сокирянщину окупували австро-німецькі війська, відтак королівська Румунія. Після приєднання до СРСР Буковинського краю 12 листопада 1940 року було утворено Сокирянський район. Після Другої світової війни пожвавилось будівництво, розвивалась виробнича та соціальна сфера.

У 1955 році, у місцевому підземеллі розпочали розробку кам'яного кар'єру, було налагоджено випуск каменю-черепашечнику та вапнякового піску. Згодом із пиляного в наддністрянських надрах каменю широко розгорнули сільське будівництво — мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.

У 60 роках XX століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. В середині 60 років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах.

У 1973 році на території району, між селами Ожеве та Ломачинці, розпочалося будівництво Дністровської ГЕС та місто Новодністровськ, яке до 2000 року входило до складу Сокирянського району.

З 24 серпня 1991 року місто входить до складу незалежної України.

Історичною подією в житті громадськості краю стало відновлення Галицького Свято-Миколаївського монастиря. Час заснування монастиря за однією із версій — IV—VI ст. нашої ери. Ця давня обитель чоловіків — монахів існувала до кінця XVIII ст. поки не була розорена турецькими загарбниками. Тривалий час монастир пустував і лише у 1999 році колишня святиня стала оживати.

14 серпня 2015 року місто Сокиряни в ході децентралізації стало адміністративним центром — Сокирянської міської громади. Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Сокирянського району, місто увійшло до складу Дністровського району[5].

27 березня 2024 року в центрі місто відкрито пам'ятну стеллу з нагоди 420 ліття першої письмової згадки про Сокиряни (Секуринці, як зазначається в грамоті господаря Молдовського князівства Ієремії Могили) датованої саме 27 березня 1604 року.

Населення

[ред. | ред. код]

1989 року чисельність населення міста становила 11819 осіб.

Станом на 1 січня 2013 року чисельність населення становила 9462 осіб.

За даними 2022 року в місті мешкало 8547 осіб.

Національний склад

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[6]:

Національність Відсоток
українці 90,50 %
росіяни 6,29 %
молдовани 2,25 %
інші/не вказали 0,96 %

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7][8]:

Мова Відсоток
українська 91,53 %
російська 6,58 %
молдовська 1,59 %
інші/не вказали 0,30 %

Прапор Сокирян

[ред. | ред. код]
Докладніше: Прапор Сокирян

Прапор Сокирян — квадратне синє полотнище з перехрещеними сокирами жовтого кольору, що розкриває давні легенди про виникнення поселення.

Освіта

[ред. | ред. код]
  • Сокирянська загальноосвітня школа I—III ступенів № 1
  • Сокирянська гімназія
  • Сокирянська ДЮСШ
  • Районний центр творчості дітей та юнацтва — музична і художня школа
  • Сокирянське вище професійне училище

Почесні громадяни Сокирян

[ред. | ред. код]

Звання «Почесний громадянин міста Сокиряни» присвоює міська рада: «За особливі заслуги перед територіальною громадою в господарському і соціально-культурному розвитку, зміцненні законності й правопорядку, оборонної могутності країни, високу професійну майстерність та активну участь у державному і громадському житті».

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Місто-побратим

[ред. | ред. код]

СШАКінгстон, Сполучені Штати Америки

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Сокиряни // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : ДП «Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво „Українська енциклопедія“ імені М. П. Бажана», 1993. — Т. 3 : П – Я. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-020-4. — С. 211.
  • Гусар Ю. С. Сокиряни: Путівник. — Ужгород, 1986.
  • Гусар Ю. Голос ніжності і правди: Штрихи до портрета Михайла Брозинського / Юхим Гусар. — Чернівці: Правдивий поступ, 2007.
  • Гусар Ю. Роями линуть мелодій звуки: Штрихи до портрета Михайла Мафтуляка, заслуженого працівника культури України / Юхим Гусар.– Чернівці: Захист,2009.
  • Гусар Ю. С. Дністровий зорепад: штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Ю. С. Гусар. — Чернівці: ВІЦ «Місто», 2010. — 124 с.
  • Ковтун В. В., Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К.: Вища школа, 1990. — С. 264.
  • Світять «Дністрові зорі» / Упорядник В. І. Гафінчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2009. — 288 с., іл.
  • Чорний О. Д. Місто, де сходить сонце. — Чернівці: Прут, 2010. — 216 с.: іл.
  • Чорний О. Д., Мандзяк О. С. Сокирянська бистрина. -/ Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. — Чернівці: Прут, 2011. — 312 с.: іл.
  • Чорний О. Д., Мандзяк О. С. Не загубились села у віках /Олександр Чорний, Олексій мандзяк. — Чернівці: ДрукАрт, 2014. — 344 с.: іл.
  • Чорний О. Д. У царстві коболчинського глечика. — Чернівці: АНТ ЛТД, 2011. — 48 с.: іл.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сокиряни
  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. ↑ Як цілюща вода Сокирянщини рятувала гетьмана Петра Сагайдачного та народного повстанця Устима Кармалюка (ВІДЕО). Сокирянські новини. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 січня 2021.
  3. ↑ Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 1069)
  4. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  6. ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  7. ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  8. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  9. ↑ ГУСАР Ю. Буковинський календар. Ювілеї — 2008: [Грудень — 115 років Миколі Пилиповичу СКУТЕЛЬНИКУ /1893/]/ Юхим Гусар.– Чернівці: Правдивий поступ, 2008.– С. 105.


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сокиряни&oldid=42888076