Сурикат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сурикат
Період існування: ранній плейстоцен — наш час, 2.59–0 млн р. т.
▼
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Котовиді (Feliformia)
Родина: Мангустові (Herpestidae)
Рід: Сурикат (Suricata)
Вид:
Сурикат (S. suricatta)
Біноміальна назва
Suricata suricatta

Сурика́т[1] (Suricata suricatta) або англ. meerkat — хижий ссавець з родини мангустових (Heprestidae), єдиний сучасний представник роду Suricata. Мешкає в пустелі Калахарі, що в Південній Африці. Сурикати зустрічаються в таких країнах, як-от Ангола, Ботсвана, Намібія, ПАР. Середня тривалість життя цих тварин становить 12—14 років.

Опис

[ред. | ред. код]

Довжина голови й тіла: 250—350 мм, хвіст: 175—250 мм. Статевий диморфізм майже не виражений, самці трохи дрібніші за самиць. Середня вага близько 750 грамів. Забарвлення жовтувато-сіро-сиве. Голова майже біла, вуха чорні, хвіст жовтуватий із чорним кінчиком. Шерсть довга і м'яка, а підшерстя темно-рудого кольору. Тіло досить струнке з довгими тонкими кінцівками. Передні ноги мають дуже довгі, сильні кігті. Самиці мають шість молочних залоз. Залози добре видно, оскільки на цій частині тіла, як і на шиї, шерсть коротша, ніж в інших місцях. У сурикатів чудовий зір: темні захисні смужки довкола очей дозволяють їм дивитися прямо на сонце, а третє віко надійно захищає від пісків пустелі[2].

Череп та зуби суриката

Підвиди

[ред. | ред. код]

Є три підвиди сурикатів[3]:

  • Suricata suricatta siricata
  • Suricata suricatta iona
  • Suricata suricatta majoriae

Поведінка

[ред. | ред. код]
Сім'я сурикатів у пустелі Калахарі.

Деякі сурикати живуть у гірських районах, захистками для них у цьому випадку є невеликі скелясті печерки. Сурикати риють нори в кам'янистому ґрунті Калахарі або користуються залишеними норами африканської земляної білки. Самі ж нори мають заплутану систему тунелів на глибині до 2 м. Ці житла мають сотні виходів на поверхню і займають до 800 кв. м.

Розмноження паразитів у норі призводить до того, що сурикатам властива часта зміна осель, при цьому нове поселення може виявитися за 1—2 км від старого. Сурикати ведуть денний спосіб життя, у теплий день вони гріються на сонці.

Як високоорганізовані тварини сурикати об'єднуються в колонії, що складаються з двох-трьох сімейних груп по 20—30 особин. Проте деякі надсім'ї мають по 50 представників або й більше. У кожної сім'ї сурикатів — своя територія, яка досягає до 12 кв. км.

Кланам сурикатів властива ворожнеча за території, на «межі» яких відбуваються битви, які нерідко закінчуються сумно: у разі захоплення нори, у якій знаходилися дитинчата ворожого клану, вони будуть убиті. День сурикати починають з очищення свого житла, потім виходять на полювання, опівдні відпочивають у тіні, після чого знову виходять на пошуки їжі, повертаючись у нору до заходу сонця. Для «розмов» сурикати використовують 10 звукових поєднань, при цьому їх мова складається з 20 «слів». Деякі сурикати придатні для утримання в будинку, їх відносять до тварин, найстійкіших до хвороб.

У колонії сурикатів кожна особина має своє призначення. Дослідники виявили, що старші сурикати відіграють активну роль у навчанні молоді. Самки сурикатів — найвідданіші матері. Під час нападу орла вони закривають собою дитинчат, рятуючи їх від смерті ціною власного життя.

Харчування

[ред. | ред. код]

Сурикати харчуються переважно цибулинами рослин, сараною, скорпіонами, термітами та іншими комахами, невеликими зміями та їхніми яйцями, птахами, пташиними яйцями, а також добувають земляних білок, мишей і піщанок. До отрути змій та скорпіонів сурикати мають імунітет.

Розмноження

[ред. | ред. код]

Шлюбний період у сурикатів триває з жовтня до травня. Зазвичай самка народжує по 2—5 дитинчат, при цьому сурикати можуть приносити потомство 2—3 рази на рік. Сурикати не витрачають час на романтичні залицяння: самець просто нападає на самку. Боротьба тварин триває, допоки самка нарешті не поступиться домаганням. Сурикати утворюють стійкі пари, але не завжди зберігають вірність партнерові.

Вагітність у сурикатів триває 77 днів, можливо менше, у дикій природі народжується від 2 до 5, найчастіше 3—4 дитинчат, які важать 25—36 г. Їхні очі відкриваються на 10—14 день, від молока відлучаються на 7—9 тиждень. Статева зрілість настає в однорічному віці. Новонароджені «дорослішають» за одну ніч: учора їх ще годувала мати, а вже зранку про їжу вони мають дбати самі.

Етимологія

[ред. | ред. код]

Етимологія назви не до кінця ясна. В африкаанс використовується слово “graatjiemeerkat”, але “stokstertmeerkat” також добре вкоренилось і є описовим. Suricate, найімовірніше, є французьким запозиченням у нідерландців, у найпридатнішій формі [4].

У культурі та мистецтві

[ред. | ред. код]
  • Маєток сурикатів (англ. Meerkat Manor) — британський документальний телесеріал про сурикатів, ішов на каналі Animal Planet (2005—2008).
  • Маєток сурикатів: історія починається (англ. Meerkat Manor: The Story Begins) — британський документальний фільм, приквел телесеріалу (2008).
  • Сурикати (англ. The Meerkats) — повнометражний британський документальний фільм Джеймса Гонейборна про життя клану сурикатів у пустелі Калахарі (2008).
  • Сурикат Біллі — один з головних героїв мультфільму «Союз звірів» (2010).
  • Сурикат Тімон — персонаж мультфільму «Король Лев» і один з головних героїв мультиплікаційного телесеріалу «Король Лев: Тімон і Пумба», найкращий друг бородавочника Пумби.
  • Дистрибутивові Ubuntu Linux, версії 10.10 присвоєно найменування вільнодумний сурикат (англ. Maverick Meerkat).

Література

[ред. | ред. код]
  • Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world / JHU Press, 2005, P. 219—221 (англ.)
  • Moira J. van Staaden Suricata suricatta. Mammalian species. The American Society of Mammalogists. 1994. N.483, P. 1—8 (англ.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Решетило, О. Зоогеографія. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — С. 95.
  2. ↑ Сурікати — сонячні ангели. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 15 жовтня 2015.
  3. ↑ Вілсон, Рідер (2005). «Сурикати». Види ссавців світу: таксономічний і географічна довідка. Університет Джонса Гопкінса ISBN 978-0-8018-8221-0. OCLC 62265494.
  4. ↑ Staaden, M.J. van. Suricata suricatta // Mammalian Species. — 1994. — № 483. — С. 1–8. Архівовано з джерела 15 березня 2016. Процитовано 2016-04-25. [Архівовано 2016-03-15 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сурикат&oldid=43882788