Воєводина
Воєводина | |||||
---|---|---|---|---|---|
серб. Аутономна покрајина Војводина | |||||
| |||||
місто | Новий Сад | ||||
Країна | Сербія | ||||
| |||||
Номерний знак | SRB | ||||
Офіційна мова | сербська, угорська, словацька, румунська, хорватська і русинська | ||||
Населення | |||||
- повне | 1 931 809 (2011) | ||||
Етнікон | італ. vojvodjani | ||||
Площа | |||||
- повна | 21,5 тисяч км² | ||||
Висота | |||||
- максимальна | 641 м | ||||
- мінімальна | 70 м | ||||
Дата заснування | 28 вересня 1990 | ||||
Код ISO 3166-2 | RS-VO | ||||
| |||||
Воєводина на мапі Сербії | |||||
|
Воєво́дина, або Войво́дина (серб. Војводина, Vojvodina) — автономний край Сербії, розташований на північ від Дунаю. До Першої світової війни належав Австро-Угорщині. Центром (з грудня 2009[1] до липня 2012[2] — столицею) Воєводини є місто Новий Сад. Воєводина відома своїм багатонаціональним складом населення. Окрім сербів, що становлять 65-відсоткову більшість, у ній живуть угорці, хорвати, українці, словаки, цигани, румуни та німці. Більша частина вірян — православні (69 %). Офіційними мовами є сербська, угорська, словацька, румунська, русинська і хорватська[3][4].
На території Воєводини розташований регіон Бачка з чисельною українською (русинською) громадою.
Розташована в межах південної частини Середньодунайської (Тисо-Дунайської) низовини, що має слабо розчленований рельєф (висота 70—250 м). На південному заході ізольований кряж Фрушка гора (висота до 539 м), на південному сході відріг Південних Карпат (висота до 641 м).
Клімат помірний, континентальний. Середня температура липня 22—24 °C, січня від — 1,2 до 2,6 °C. Опадів 550—750 мм на рік.
Округ | Адмін. центр |
Площа км² |
Населення 2002 |
Густота населення осіб/км² |
Муніципалітети та міста |
Кількість поселень |
---|---|---|---|---|---|---|
Середньо-Банатський (Srednje-banatski okrug Средње-банатски округ) |
Зренянин | 3 256 | 208 456 | 64.0 | 55 | |
Північно-Бацький (Severnobački okrug Севернобачки округ) |
Суботиця | 1 784 | 200 140 | 112.2 | 45 | |
Північно-Банатський (Severno-banatski okrug Северно-банатски округ) |
Кикинда | 2 329 | 165 881 | 71.2 | 50 | |
Південно-Бацький (Južnobački okrug Јужнобачки округ) |
Новий Сад | 4 016 | 593 666 | 147.8 | 77 | |
Південно-Банатський (Južno-banatski okrug Јужно-банатски округ) |
Панчево | 4 245 | 313 937 | 73.6 | 94 | |
Сремський (Sremski okrug Сремски округ) |
Сремська Митровиця | 3 486 | 335 901 | 96.4 | 109 | |
Західно-Бацький (Zapadno-bački okrug Западно-бачки округ) |
Сомбор | 2 420 | 214 011 | 88.4 | 37 |
Масове переселення українців до Воєводини розпочалося у XVIII ст., коли австрійський уряд запросив їх до щойно відвойованих у турків земель на лівому березі Дунаю[5]. Перші переселенці потрапили до Воєводини з північно-східної Пряшівщини та Закарпаття[6], особливо з тих місць, де місцеве населення зберегло своє національне ім'я русинів та греко-католицьку релігію, але мову значним чином перейняло від своїх сусідів словаків. Сучасні русини Воєводини користуються на письмі кириличною абеткою (так само як і українці в Україні), але їх літературна мова близька до східнословацьких діалектів, а новітні слова та офіційні терміни здебільшого калькуються із сербської мови. Нащадки переселенців дотепер називають себе русинами, відчуваючи свою спорідненість як з русинами Пряшівщини та Закарпаття, так і з українцями Великої України[6]. Серед місцевого населення дуже розповсюджені загальноукраїнські пісні (воєводинський дослідник Онуфрій Тимко наводить у своїй збірці «Наша пісня» 1953 р. такі пісні як «Взяв би я бандуру», «Ніч така місячна», «Чорнії очі» та інші[7]), а місцева русинська організація називається Союз русинів-українців Сербії[8].
За переписом 1910 року, останнім переписом населення Австро-Угорщини, у Воєводині жило 13 497 (0,9 %) українців, 510 754 (33,8 %) сербів, 425 672 (28,1 %) угорців та 324 017 (21,4 %) німців[9].
- Костельник Гавриїл Федорович (1886, Руський Крстур — 1948) — засновник літературної мови українців Воєводини, вважав місцеву говірку діалектом української мови, який зазнав впливів з боку польської та словацької мов.
- Надь Гавриїл (1913, Старий Врбас — 1983,Коцур) — український мовознавець, педагог, перекладач, поет.
- Кочиш Микола Михайлович (1928, Джюрджево — 1973, Новий Сад) — український лінгвіст, письменник.
- Рамач Михайло Юрійович (1951, Руський Крстур) — журналіст, перекладач, поет, телевізійний сценарист.
По розпаду Австро-Угорщини, 25 листопада 1918 року, у Новому Саді зібралося Народне віче, яке проголосило про приєднання Воєводини до Сербії та майбутньої Югославії. Першим головою місцевого парламенту (Великої Народної Скупщини Воєводини), став греко-католицький священик із Нового Саду, член місцевої «Просвіти» Іван (Йован) Хранилович (1855—1924)[10][11][12].
- Статут Автономного краю Воєводина[en]
- http://www.vojvodina.gov.rs/ [Архівовано 17 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- http://www.skupstinavojvodine.gov.rs [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- http://www.anem.org.rs/mape/index-en.htm[недоступне посилання з квітня 2019]
- https://archive.today/20121210052038/http://www.world-gazetteer.com/wg.php?x=&men=gcis&lng=en&dat=32&geo=-244&srt=npan&col=aohdq&pt=c&va=&geo=-3987
- http://www.vojvodina.com/ [Архівовано 22 березня 2004 у Wayback Machine.]
- [2] [Архівовано 17 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Воєводина // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- ↑ Провозглашен Статут Воеводины [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]; Воеводина, или Разрушение Сербии [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Перспективы автономизации Воеводины. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Government of the Autonomous Province of Vojvodina [Архівовано 17 лютого 2015 у Wayback Machine.] Languages: Serbian, Hungarian, Romanian, Slovak, Ruthenian, Croatian (all official languages of Vojvodina); Аутономна Покрајина Војводина [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.] Језици: српски, мађарски, румунски, словачки, хрватски, украински (у службеној употреби у покрајинској администрацији)
- ↑ Стаття 6 Статуту Автономного краю Воєводина, [1] [Архівовано 27 січня 2013 у Wayback Machine.]. Щодо терміну Статут (не Устав, Конституція тощо) див. Курносенко Р. А. Конституционно-правовой статус автономий в Республике Сербия [Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Теория и практика общественного развития [Архівовано 10 липня 2015 у Wayback Machine.]. Выпуск № 2 / 2007 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Историят. // Национални совит рускей националней меншини. [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] (русин.)
- ↑ а б Любомир Белей. Українці та українська мова на Балканах. // «Дивослово» № 8, Київ, 2008 р. [Архівовано 17 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Онуфрій Тимко. Наша пісня. Видавництво «Руське слово», Руський Керестур, 1953 р. Архів оригіналу за 6 травня 2017. Процитовано 20 червня 2017.
- ↑ Союз русинів-українців Сербії. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 20 червня 2017.
- ↑ Table. Web.archive.org. 26 січня 2011. Архів оригіналу за 26 січня 2011. Процитовано 24 вересня 2016.
- ↑ Историят | Национални Совит. www.rusini.rs. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
- ↑ 85-РОЧНЇЦА РУСКОГО НАРОДНОГО ПРОСВИТНОГО ДРУЖТВА ДРАГОКАЗ ЗА БУДУЧНОСЦ. www.rusnaci.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
- ↑ Догляд за місцями поховань видатних українців у світі: хто і де?. Історична правда. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 27 жовтня 2015.
Це незавершена стаття з географії Сербії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |