Коч
Коч, а також ко́ча, ка́ча, кочмара (рос. коч, коча, кача, кочмара, кочьмара) — російське морехідне вітрильне (або вітрильно-гребне) поморів і сибірських промисловців XI—XIX століть[1]. Будовалося з дерева, мало одну палубу і зазвичай одну щоглу, використовувалося для морського промислу.
Походження назви неясне: припускається утворення від здогадного *кока (зменшувальна форма *кочка), що може походити від сер.-н.-нім. kogge, сер.-в.-нім. kосkе, давн.в-нім. kосkо, нід. kog, kogge («ког»)[2]. За іншою версією, слово коч пов'язане зі словом коца — «шуба крижана», тобто друга льодова обшивка судна[3].
Був поширений на Російській Півночі та в Сибіру. Спочатку кочі будувалися поморами. Пізніше будівництво кочів почалося за Уралом. У XVII ст. Кочі почали будувати в Єнісейську.
Кочі спочатку будувалися без застосування металів,[4] за так званою зшивною технологією: шпангоути судна з'єднувалися із зовнішньою обшивкою ялівцевими гужівками (вицами) або прядив'яними мотузками (звідси архангельська назва таких суден — вичанки)[5]. Оснащувалися кочі щоглою, навісним стерном і веслами. Також відомі і двощоглові судна.
Корпус судна протистояв стисненню в льодах[3]. Існує думка, що корпус судна мав яйцеподібну форму для витиснення на поверхню льоду. Проте швидше за все йдеться про можливість витягнути коч на лід неушкодженим, чому сприяла його легкість і конструктивні особливості. Саме на це в 1734 році вказував 80-річний архангельський керманич Дмитро Откупщиков при характеристиці кочів: коли «льдами суда затирает, то лутчее спасение судам получают тем, что вышед на лед и тягами судно вызимают…»[6].
Довжина судна від 16 до 24 метрів, ширина від 5 до 8 метрів, команда від 10 до 15 осіб, осадка — 1-1,5 метра, швидкість при попутному вітрі — 6-7 вузлів, вантажність — від 15 до 24 тонн. Використовувалися великі і малі кочі. Великі судна вміщували 35 — 42 осіб. Малі кочі застосовувалися для плавань у гирлах річок.
- ↑ Бадигин, 1956.
- ↑ Коча // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
- ↑ а б Поморский коч идет на Камчатку | Телеграф | Вокруг Света [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ В. Шахеров Паруса над Байкалом // Байкал. № 2, март — апрель 1980, стр. 154—158 (рос.)
- ↑ Вица // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- ↑ Вершинин, 2001.
- Вершинин Е. В. Дощаник и коч в Западной Сибири (XVII в.) // Проблемы истории России. — Екатеринбург : Волот, 2001. — Вип. 4: Евразийское пограничье. — С. 87—131. (рос.)
- Шитарев В. На просторах арктических морей // Наука и жизнь. — М. : Правда, 1990. — № 1 (январь). — С. 152—154, илл. №2, 3. (рос.)
- Блонский Л. В., Титкова Т. В. Флот России. — ООО «Дом Славянской книги», 2009. — ISBN 978-5-903036-81-3. (рос.)
- К. Бадигин. Коч // По студёным морям. — М. : Гос. издательство географической литературы, 1956. — С. 346. (рос.)