Пєшкова Катерина Павлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пєшкова Катерина Павлівна
рос. Екатерина Пешкова
Народилася26 липня 1876(1876-07-26)
Суми, Харківська губернія, Російська імперія
Померла26 березня 1965(1965-03-26) (88 років)
Москва, СРСР
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьправозахисниця, революціонерка
Галузьзахист прав людиниd[1] і політична діяльність[1]
Знання мовросійська[1]
ПартіяПартія соціалістів-революціонерів
У шлюбі зМаксим Горький
ДітиПєшков Максим Олексійович
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пєшкова.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Волжина.

Катерина Павлівна Пєшкова (до шлюбу Волжина; 26 липня 1876(18760726), Суми, Харківська губернія, Російська імперія — 26 березня 1965, Москва, СРСР) — російська і радянська громадська діячка, правозахисниця. Перша, а також єдина офіційна дружина письменника Максима Горького.

Походження та навчання

[ред. | ред. код]

Народилася в сім'ї дворян у місті Суми тодішньої Харківської губернії. Відомі три варіанти дати її народження.

Гімназію закінчила в Самарі у 1895 році.

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

З 1895 року працювала коректоркою в «Самарской газете», в редакції якої познайомилася з Олексієм Пєшковим (Горьким), який публікував свої твори у часописі[2].

З0 серпня 1896 року вони обвінчалися, а в 1897 році Катерина народила сина Максима, ще в 1901 році — доньку Катю. У 1902—1903 родина жила в Нижньому Новгороді (нині музей-квартира О. М. Горького). Розійшлися за взаємною згодою. П'ятирічна дочка Катя померла від менінгіту влітку 1906 року, коли Горький з Марією Андрєєвою перебували в США, звідки Олексій Максимович надіслав покинутій дружині у Нижній втішного листа з вимогою берегти єдиного сина[3][4]. Однак у них «все життя зберігалися особливі стосунки», — відзначала їх онука Марфа[5]. За опублікованими даними, розлучення так і не було офіційно оформлене, що частково пояснює ту обставину, що Горький більше не укладав жодного шлюбу.

У 1907—1914 роках проживала разом із сином Максимом за кордоном, переважно в Парижі. Відвідувала в Сорбонні курси французької мови для росіян і лекції з соціальних наук. Працювала в організованому Вірою Миколаївною Фігнер Гуртку допомоги каторзі та заслання.

З початком Першої світової війни повернулася з Італії через Константинополь до Одеси.

Була відомою і впливовою діячкою партії есерів (член з 1905 року[6]). І навіть після розгрому партії зберігала її архів до вилучення його Феліксом Дзержинським. У 1917 році вона член ЦК ПСР.

У 1913—1914 роках працювала в організаціях допомоги пораненим та в Червоному Хресті.

Працювала на постійній основі в організації Політичний Червоний хрест (скорочено — Помполит), очолила дитячу комісію в організації Допомога жертвам війни. На кошти Земського і Міського союзів організувала загін волонтерів з пошуку дітей, які залишилися за лінією фронту.

З 1917 року була головою бюро відтвореного в новій якості Політичного Червоного Хреста, що одержав назву Московське товариство Червоного Хреста для допомоги політичним в'язням. Пізніше була заступником голови цієї організації. Працювала з Михайлом Вінавером.

З 1919 року офіційно займалася пошуком і поверненням на батьківщину легіонерів польської армії Юзефа Пілсудського. А з 1920 року була, за сумісництвом, уповноваженою польського Червоного хреста, який допомагав польським і російським військовополоненим на території Радянської Росії і Польщі повернутися на їхню батьківщину.

У 1922 році очолила організацію Допомога політичним в'язням — єдину правозахисну організацію в СРСР, яка проіснувала до 1937 року.

У 1941 році була евакуйована до Ташкенту.

В останні роки життя — консультантка архіву Олексія Горького при Інституті літературі імені О. М. Горького (нині — Інститут світової літератури імені О. М. Горького; рос. Институт мировой литературы имени А. М. Горького РАН).

Смерть

[ред. | ред. код]

Померла у 1965 році в Кремлівській лікарні. Похована на кладовищі Новодівичого монастиря.

Родина

[ред. | ред. код]
Катерина Пєшкова з сином Максимом. Нижній Новгород, 1900 рік

Сестра А. П. Волжина була дружиною етнографа Адама Богдановича.

Син — Максим Пєшков. Онуки — Марфа (дружина Серго (Сергія) Берія; правнуки — Ніна, Надія та Сергій) і Дарина (акторка Театру імені Є, Вахтангова, дружина артиста Олександра Граве; правнуки — Максим і Катерина).

Вшанування

[ред. | ред. код]

У Державному архіві Російської Федерації існує фонд, який називається «Помполіт. Катерина Павлівна Пєшкова»[7]. Фонд містить величезну кількість документів (більше тисячі справ, що містять листи, в основному, записки, які приходили Пєшковій від громадян, постраждалих за свої політичні переконання).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Три жены Максима Горького
  3. ↑ Басинский П. Горький / Павел Басинский. — М.: Молодая гвардия, 2005. — ISBN 5-235-02850-3.
  4. ↑ Быков Д. Был ли Горький? /Дмитрий Быков. — М.: АСТ. Астрель, 2012. — 348 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-17-054542-1.
  5. ↑ Марфа-красавица - Новости общества и общественной жизни - МК. Архів оригіналу за 5 квітня 2013. Процитовано 23 березня 2013.
  6. ↑ «Честь выше долга» — Известия
  7. ↑ ОБЩЕСТВО «Е. П. ПЕШКОВА. ПОМОЩЬ ПОЛИТИЧЕСКИМ ЗАКЛЮЧЕННЫМ» 1922—1938 [Архівовано 20 лютого 2014 у Wayback Machine.] Фонды Государственного архива Российской Федерации по истории СССР. Путеводитель. Том 3. 1997

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пєшкова_Катерина_Павлівна&oldid=42899472