Трошки печерного сексизму девʼяностих. Трошки маніпусінького Гордона-Леві. Трошки акторки з імʼям ЛАРИСА ОЛІЙНИК (реально, як довго ми ще будемо мовчати, що етнічна українка була зіркою 90-х у сша?)
Не прям добре, але не те щоб і погано
Гіт Леджер не притримав волосся пані поки та блювала. Мені здається він як людина з кудрями мав би зрозуміти як то муторно мити голову.
Як казала моя бабця: «ні убавіть ні прібавіть».
Мені подобається простий і чіткий, але гарний сценарій. Колір фільму. Те як вони трансформують з підлітків у дорослих – Гʼю з вусами пєсня.
Цей фільм гарно працює з темою і історичним контекстом.
А тепер до моїх делюжн думок: мені здається персонаж Клайва асексуальний. Так, він не проявлявся в гомосексуальних стосунках через страх. Але і внутрішнього пориву в нього ніколи не було. Моріс своєю пристрастю його трохи лякав. Короче, хочеться його обійняти і сказати, що все буде добре.
Платонічна любов - він любить його, а він любить Платона.
Моя проблема у тому, що цей фільм мені показали в дитинстві. І це відбилось.
Він сформував у мені переконання, що кожна людина перед смертю має побачити море. І це дуже серйозне переконання.
Між мною і морем – не морем – самою концепцією великої кількості води, протяжним вітром, сліпучим сонцем, довгою лінією горизонту – зародились особливі стосунки. Не знаю чи прийдеться мені свідомо вмирати, але я би обрала в останні дні поїхати на море. Я би хотілося розчинитись на малі молекули солі і дрейфувати одночасно всюди і ніде.
Одного разу на великій університетській пʼянці я спитала у кента чи він дивився Карітошку. І він сказав «ні». Тоді ми відійшли від шуму і сіли в тихому місці. І почали дивитись капітошку. Я сподіваюсь це змінило його життя.
