Березняк Євген Степанович
| Євген Степанович Березняк | |||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||||||||||
| Прізвисько | укр. Майор Вихор | ||||||||||||||||
| Народження | 25 лютого 1914 Катеринослав, Катеринославська губернія, Російська імперія | ||||||||||||||||
| Смерть | 23 листопада 2013 (99 років) Київ, Україна | ||||||||||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | ||||||||||||||||
| Країна | СРСР | ||||||||||||||||
| Приналежність |  Радянська армія | ||||||||||||||||
| Роки служби | 1940–1991 | ||||||||||||||||
| Партія | КПРС | ||||||||||||||||
| Звання | Генерал-майор | ||||||||||||||||
| Війни / битви | Друга Світова війна | ||||||||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||||||||
 Березняк Євген Степанович у Вікісховищі | |||||||||||||||||
Євге́н[1] Степа́нович Березня́к (25 лютого 1914, Катеринослав — 23 листопада 2013[2], Київ) — український радянський педагог і письменник, радянський військовий, ветеран Другої світової війни, кандидат педагогічних наук (1968), генерал-майор. Прототип головного героя роману Ю. Семенова «Майор Вихор».
Народився 25 лютого 1914 у Катеринославі, дружина Катерина Кузьмівна (1927) — вчителька; син Василь (1945) — інженер; син Віктор (1956) — вчитель; дочка Валентина (1936) — інженер. Має чотирьох внуків і двох правнуків.
Дрогобицький педагогічний інститут (1947).
З 1934 — учитель, Веселівська школа Межівського району Дніпропетровської області.
У 1937—1939 — очолював Петропавлівський районний відділ народної освіти Дніпропетровської області.
10.1939-06.1941 — очолював Львівський міський відділ народної освіти.
У 1941—1945 — учасник Другої світової війни.
З 10.1941 — пропагандист і зв'язковий Петропавлівського підпільного РК і Дніпропетровського ОК КП(б)У.
У 1943—1944 навчався в школі ГРУ (Москва).
З серпня 1944 по лютий 1945 — керівник групи військових розвідників «Голос» (знято кінофільми: «Майор Вихор» (СРСР), «Врятувати місто» (Польща), док. фільми: «Тепер їх можна назвати» (СРСР), "Операція «Голос» (Польща), «Майор Вихор. Правдива історія».
У 1945—1952 — завідувач Львівського міського відділу народної освіти.
У 1952—1954 — начальник відділу навчальних закладів Львівської залізниці.
09.1954-09.84 — в Міністерстві освіти УРСР (25 років — начальник Головного управління шкіл).
У 1998 завершив трудову діяльність на посаді с.н.п. АПНУ.
Помер в Києві 23 листопада 2013 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка 52а).
Автор понад 100 наукових праць, зокрема монографій: «Шляхи розвитку освіти на Україні» (1964), «Керівництво роботою школи» (1970), «Питання інспектування роботи школи» (1967), «Важлива ланка управління школою» (1981), «Керівництво сучасною школою» (1983); книг-спогадів: «Я — Голос» (1971), «Пароль Dum Spiro» (1987), "Операция «Голос» (1992).
- Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (21 серпня 2001) — за особисту мужність і відвагу, героїзм і самопожертву, виявлені у виконанні особливо важливих завдань під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років[3][4]. Євген Березняк після указу Президента України Ющенка щодо присвоєння звання Герой України Степанові Бандері хотів відмовитись від присвоєного йому звання. Ось що він сказав:
|
Це ляпас усім ветеранам ВВВ. Більшої капості він не міг зробити! Я, коли почув це, вирішив відмовитися від звання Героя України. Але мої колеги-ветерани сказали: не смій цього робити, ти заслужив це звання, і не Ющенко тобі його присвоював.[5] | 
|
- Орден «За заслуги» I ст. (25 лютого 2009) — за особисту мужність, виявлену в боротьбі з фашистськими загарбниками, вагомий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді та з нагоди 95-річчя від дня народження[6]
- Почесна відзнака Президента України (6 жовтня 1994) — за особисті заслуги в розвитку ветеранського руху, активну громадську діяльність та з нагоди 50-річчя визволення України від фашистських загарбників[7]
- Повний лицар ордена Богдана Хмельницького:
- Орден Богдана Хмельницького I ст. (30 квітня 2005) — за ратні і трудові заслуги, незламну волю, активну діяльність у ветеранських організаціях та патріотичне виховання молоді[8]
- Орден Богдана Хмельницького II ст. (19 лютого 2004) — за особисту мужність і відвагу, виявлені у захисті державних інтересів, зміцнення обороноздатності та безпеки України[9]
- Орден Богдана Хмельницького III ст. (жовтень 1999)
- Ордени СРСР: Жовтневої революції (03.1976), Вітчизняної війни I (09.1965), II ст. (03.1985), Трудового Червоного Прапора (02.1966), «Знак Пошани» (03.1971).
- Ордени: «Віртуті Мілітарі» (01.1964, Польща), «Партизанський хрест» (07.1986, Польща). Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ст. (9 травня 2007, Росія)[10][11]. Орден Дружби (25 лютого 2004, Росія).
- Заслужений учитель України (05.1965).
- Почесна Грамота ВР УРСР (02.1974), Грамота ВР УРСР (02.1984).
- Почесний солдат Інституту військово-дипломатичної служби Академії ЗС України (08.1998).
- Почесний громадянин Києва (2004).
- Почесний академік АПНУ (2004).
- Почесний громадянин Дніпропетровська (2012).
- 25 лютого 2014 року Національним банком України випущена ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячена 100-річчю від дня народження героя.
- 25 лютого 2016 року відкрито меморіальну дошка Євгену Березняку на будинку № 11 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка у Києві, де він жив. Бронза; барельєф
- У місті Кропивницький є проїзд Євгена Березняка.
- ↑ В указах Президента вживається Євген, проте на могилі Березняка і на ювілейній монеті написано Євгеній
- ↑ Президент висловив співчуття у зв'язку зі смертю Євгена Березняка // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 24.11.2013
- ↑ Указ Президента України № 703/2001 від 21 серпня 2001 року «Про присвоєння звання Герой України». Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 24 листопада 2013.
- ↑ Майор Вихрь: "Узнав об Указе Ющенко хотел отречься от звания героя Украины. Но потом решил: не буду сдаваться Бандере!". «Сьогодні». 22 січня 2010. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 30 травня 2021. (рос.)
- ↑ Майор Вихрь: «Узнав об Указе Ющенко хотел отречься от звания героя Украины. Но потом решил: не буду сдаваться Бандере!»
- ↑ Указ Президента України № 97/2009 від 25 лютого 2009 року «Про нагородження Є. Березняка орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 24 листопада 2013.
- ↑ Указ Президента України № 574/94 від 6 жовтня 1994 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України». Архів оригіналу за 9 лютого 2021. Процитовано 24 листопада 2013.
- ↑ Указ Президента України № 748/2005 від 30 квітня 2005 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 60-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років». Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 24 листопада 2013.
- ↑ Указ Президента України № 211/2004 від 19 лютого 2004 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня захисника Вітчизни». Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 24 листопада 2013.
- ↑ Президент Путин наградил бывших разведчиков, ставших прообразом «Майора Вихря» [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 09.05.2007 № 615 [Архівовано 25.10.2007, у Wayback Machine.](рос.)
- Ірина Львова. «Ми слухали трансляцію про Парад Перемоги і відчували такий розпач!»: Легендарний «майор Вихор» напередодні ювілею — 100-річчя(!) вперше розповів невідомі факти своєї біографії. // Експрес. 9-16 травня 2013. № 49 (6932). — С. 3.
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
- Герої України Березняк Євген Степанович
- Ірина Львова «Майор Вихор: „Остаточно мене реабілітували лише 1965 року“» [Архівовано 30 листопада 2013 у Wayback Machine.] Експрес (газета) 20 травня 2013 року.
- Євген Березняк: «Якби не війна, мене б репресували за українізацію освіти у Львові» [Архівовано 27 листопада 2013 у Wayback Machine.] Історична правда 25 листопада 2013.
- Вічна Слава героям! Євген Березняк [Архівовано 30 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Сторінка «БЕРЕЗНЯК ЄВГЕН СТЕПАНОВИЧ [Архівовано 26 червня 2020 у Wayback Machine.]» інформаційно-бібліографічного ресурсу «Видатні педагоги України та світу [Архівовано 3 червня 2020 у Wayback Machine.]» ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського
| Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 5 21 серпня 2001 |
Наступник: |
| Каденюк Леонід Костянтинович | Тішков Юрій Михайлович |
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль | FAST: 1774362 · GND: 103485023 · GKG: /g/120lwxpm · ISNI: 0000000071902918 · LCCN: n82126667 · MAK: 9810703989305606 · NKC: js20201078712 · NUKAT: n2009042672 · SUDOC: 157990842 · VIAF: 102276993 |
- Народились 25 лютого
- Народились 1914
- Померли 23 листопада
- Померли 2013
- Поховані на Байковому кладовищі
- Члени КПРС
- Герої України — кавалери ордена «Золота Зірка»
- Кавалери ордена «За заслуги» I ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» (Почесна відзнака Президента України)
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького I ступеня
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького II ступеня
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького III ступеня
- Кавалери ордена Жовтневої Революції
- Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
- Кавалери ордена Вітчизняної війни II ступеня
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Нагороджені медаллю «За трудову доблесть»
- Кавалери Virtuti Militari
- Кавалери ордена «За заслуги перед Вітчизною»
- Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація)
- Учасники Другої світової війни
- Уродженці Дніпра
- Померли в Києві
- Почесні громадяни Києва
- Люди на монетах України