Papers by Юрий Радченко
Holocaust and Genocide Studies, 2013
Известия высших учебных заведений. Радиоэлектроника
Holocaust and Genocide Studies
This study examines the German-sponsored Ukrainian Legion of Self-Defense (Ukrains’kyi Legion Sam... more This study examines the German-sponsored Ukrainian Legion of Self-Defense (Ukrains’kyi Legion Samooborony, ULS), both its rank and file and its Ukrainian and German officers. Drawing upon sources in German, Ukrainian, American, and Israeli archives, the authors analyze the Legion’s command structure, its relationship to the Third Reich, and its relationship to the Organization of Ukrainian Nationalists branch led by Andriy Atansovich Mel’nyk. The presentation of the political and military careers of lower-, mid-, and upper-level Legionnaires reveals their participation in killings of Jews, Poles, and other Ukrainians. The authors also identify the motivations of many of the actors. A close analysis of one case of German and Ukrainian “cooperation” in the Holocaust and other mass murders, this article relates to the debate over whether Holocaust perpetrators were “Ordinary Men.”
Інструменталізація історії Голокосту в сучасній Україні. Case Study одного навчального посібника ... more Інструменталізація історії Голокосту в сучасній Україні. Case Study одного навчального посібника Козицький А. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. (причини, особливості, наслідки): Навчальний посібник. -Львів: Літопис, 2012. -608 с. У 2009 році було опубліковано аналітичний звіт за результатами соціологічного дослідження «Ставлення населення України до проблем, пов'язаних із ІІ світовою війною». Цей документ став результатом опитування Всеукраїнської соціологічної служби. На запитання «Що найбільше вплинуло і впливає на Ваше уявлення про ІІ світову війну» велика кількість респондентів (приблизно від 40 до 55%) відповіла: «Програми навчально-освітніх закладів (школа та вуз)» 1 . Таким чином, це дослідження показало, що шкільний та вузівський підручник в Україні є дієвим інструментом формування у суспільстві уяви про певні історичні події. У ХХ столітті українські землі стали ареною, де відбулося декілька спалахів масового насильства, під час яких велику кількість людей було 1 Аналітичний звіт за результатами соціологічного дослідження «Ставлення населення України до проблем, пов'язаних із ІІ світовою війною». -К., 2009. -С. 7. © Ю. Радченко , 2012
війна та нацистська окупація оЧима підлітка інтерв'ю з галиною гнатівною хоткевиЧ Відома учасниця... more війна та нацистська окупація оЧима підлітка інтерв'ю з галиною гнатівною хоткевиЧ Відома учасниця українського культурного життя 1 у Франції та з 1990-хв Україні, музикознавець і писанкар, меценатка, донька видатного діяча першої третини XX ст. Гната Хоткевича, Галина Гнатівна Хоткевич народилася 2 червня 1929 р. у селі Високе, недалеко від Харкова. Її доля, як і долі інших жертв репресивної машини комуністичного сталінського режиму, була сповнена тяжких випробувань: голод, страх, безнадія… Після арешту батька хату, в якій жили Галина, брат Богдан та їхня мати Платоніда Хоткевич, перетворили на гуртожиток. Матері довелося, переживши приниження, працювати у власному домі прибиральницею. Галина відвідувала школу у Високому. Коли ще був батько, вона навчалася грати на піаніно. Пізніше інструмент повернули, бо його було взято напрокат. Але Галина не могла позбутися своєї пристрасті до гри на піаніно, і мати водила її на безкоштовні курси у Харкові. У червні 1941 р. Галина, склавши іспити в школі, разом з матір'ю поїхала до Києва. Там Платоніда влаштувала дочку до музичної школи -Галина виконала фортепіанну п'єсу В. Косенка, ще якісь музичні мініатюри, здобувши право навчатися у цій школі. Це було 21 червня 1941 р. Після цього події розгорталися стрімко. Початок нацистсько-радянського зіткнення, повернення у Високе, переїзд до Харкова, нацистська окупація, голод, виїзд на Захід… Під час усіх цих перипетій Галина загубила свою матір. Після цього з чужими людьми вона прибула до Кракова, потім до Парижа. Пішла до місцевої школи. Але досить химерно виглядала шістнадцятирічна дівчина серед малюків-однокласників. Навчання довелося залишити та почати працювати. У 1954 р. Галина вийшла заміж за Олександра Козакевича, сина професора Харківського політехнічного інституту, відомого свого часу альпініста, який долав гірські вершини разом з наркомом юстиції та генеральним прокурором М. В. Криленком (1885-1938), а під час Другої світової війни емігрував до Франції. У шлюбі в подружжя народилося троє дітей, але у Франції життя не було легким та безтурботним. І 1963 р. родина переїздить до Рабата (Марокко). Через дванадцять років вони повернулися до Франції та оселилися у Греноблі, де вона мешкає і досі. Після повернення до Франції Олександр Козакевич залишив родину, і Галина змушена була виховувати дітей сама. Вона почала заробляти приватними уроками музики. Батьки, які віддавали своїх чад займатися до Галини, були задоволені якістю викладання та вмінням знайти підхід до дітей. Схід / Захід. Випуск 11-12. Спеціальне видання Зараз Галина Гнатівна залишається активною діячкою: створила меморіальний музей Г. Хоткевича у Високому, усі сили віддає на видання творів батька, опікується оздоровленням дітей в Україні, популяризує у друкованих працях українське народне мистецтво у Франції, сама виготовляє чудові писанки… З пані Хоткевич я познайомився 10 травня 2005 р. Того дня в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна відбувався круглий стіл з приводу 60-річчя завершення Другої світової війни в Європі, де виступали історики з України, Канади, демонструвався фільм «Між Гітлером та Сталіним». Засідання проходило в аудиторії 2-49. Зайшовши до цієї аудиторії, я підсів до сивокосої жіночки, яка щось читала. Слово за слово, між нами зав'язалася розмова. Виявилося, що це донька славетного Гната Хоткевича -Галина. Потім почалися виступи доповідачів, жваві, навіть гарячі дискусії та демонстрація кінофільму, що перервало наше спілкування. Після цього я попрохав у Галини Гнатівни дозволу провести з нею інтерв'ю. На цю пропозицію вона люб'язно погодилася. Наступного дня ми зустрілися о 14.00 біля пам'ятника В. Н. Каразіну. Вона була пунктуальна та прийшла вчасно. Ми піднялися на п'ятий поверх центрального корпусу університету, в аудиторію 5-62, та почали нашу роботу. Для інтерв'ю з пані Хоткевич не використовувався якийсь спеціальний питальник. Питання з'являлися та ставилися у міру їх появи. Галина Гнатівна поводилася природно та розкуто, практично не намагалася замкнутися у собі, згадуючи якісь події, що були їй неприємні або викликали погані спогади й асоціації. Траплялися випадки, коли респондентка переривала розповідь, пригадуючи події, про які йшлося раніше. Крім того, виникали труднощі з хронологією. Наприклад, Галина Гнатівна часто плутала, навесні чи взимку якогось року відбулися події, про які вона згадувала. Пані Галина Хоткевич справила приємне враження привітної, розумної, ерудованої співбесідниці, з якою можна говорити годинами, якщо дозволяє час. * * * Хоткевич Галина (далі -Х. Г.): Дуже, дуже для мене запам'яталося це. Бо я не бачила перерви між тим, як забрали батька мого [19]39-го року. І мені здавалося, що не було вже отих кілька років до початку війни. І ніби то війна почалася відразу. А перше, перший контакт такий, це був, коли ми жили в Високому. Я не пам'ятаю. Здається, восени німці зайшли до Харкова. Радченко Юрій (далі -Р. Ю.): В жовтні місяці, 23… 24 жовтня. Х. Г.: Отак в жовтні. В жовтні, приблизно в тому будинку, де ми жили в місті… в висилку Високому. Він Високий, тому що там гірка така невеличка, і коли забратися на погріб… Ну, у всіх погреби такі були. Були ж насипані… Знаєте таке? Те, що там таке ховали… Р. Ю.: В мене таке на дачі. Х. Г.: О! То заберешся на погреб -видно весь обрій Харкова. І от тоді ми побачили вперше, що літають там літаки, зенітки по них стріляють, там. Там була обо-рона Харкова. Тобто -війна вже почалася давно, але до мене вона дійшла таким способом. Коли ото стояли ввечері і дивилися. І ввечері, і вдень інколи видно було. От. Потім вже дуже швидко німці підступали. У Високому ми навіть не бачили німців, але ж в оцей короткий такий час, коли німці дійшли і зайняли місто, то, здається, моя мама знайшла знайомих, котрі жили на Катеринославській… Катеринослав-ській… бувшій Катеринославській, а тепер… потім я не знаю, як вона називалася. А тепер це Полтавський Шлях. То, шо на Холодну Гору йде. Полтавський? Р. Ю.: Угм. Х. Г.: Так, Полтавський. Здається, що іде на Холодну Гору. І від центру до Холодної Гори. Вот, і там на тій вуличці… маму попросили, я думаю, якась знайома сім'я, котра в евакуацію поїхала. І тоді ми опинилися там, щоб зберегти ту квартирку. Ну і взагалі там зручніше було, бо в Високому вже нічого з продуктів не знайдеш. Та в місті так само. Місто було зруйновано, води не було. Так само. Нічого. І ось коли ми вже були там в цьому містечку, я бачила таке. Що по вулиці йшла… якраз з Холодної Гори -рештки оборонної ото ніби то армії. Оборонців. Р. Ю.: Угу. Х. Г.: Червона Армія. Тобто це не була вже армія. Це була якась така навала нещасних людей. Деякі без нічого, деякі невзуті, деякі без шапок, без касок. Це було щось страшне. Вони всім містом так йшли. Люди виходили, плакали, їм давали їжу. І все. Це було по Катеринославській, бо потім мені сказали, що воїн… в стратегії… коло Харкова, хто має Холодну Гору -той має місто. Значить, там захисний пункт, чи шо. Ну, а тут вийшли, Червона армія, а вже не мали Холодної Гори. От так йшла. Холодна Гора -це куди: на північ, на південь? Куди вона йде? Р. Ю.: Та це не має великої різниці… Х. Г.: Ага. От. Зі сходу на захід, звичайно. От потім була… ото кілька днів, ні, після того, як пройшли оці рештки армії. Вони дійсно нещасні були: обідрані, без всякої амуніції. Ну, як їм захищати місто. Вони пройшли. І почалася так… не знаю, скільки днів це тривало… але почалася, ну, трошки розбишацька така частина оцієї, оцього часу. Тобто люди всі ходили щось таке собі дістати. Ну, били магазини. Коло нас якійсь гастроном був. Дядько взяв якійсь (ну, це я пам'ятаю), дядько взяв гроші та яблука. Знаєте, такі, як бутафорні, коли виставлені. Він собі в кошик їх забрав. Ото це поруч було. І не стало ні хліба, нічого. Місто як мертве. Води не було. Там само. Бо зірвали водокачку, як то кажуть. Зірвали водокачку, ще відходячи, червоні. От, ну, і такі сумні дні були. Я ще пам'ятаю -мама не пускала нас… не виходила. Моєму брату тоді було 15 років. Він каже: «Ось, щось там несуть». То носили патоку. Це якийсь… не цукровий, а ну той, що цукерки роблять… цукерковий завод був. І там стояли такі як цистерни з патокою. А патока -це з картоплі таке зварене, такий солод. Там на ньому щось робили. І ото люди ходили туди з відрами, хто з баняками якими. А по нашій вулиці йшов дядько, і в нього був лише мішок. І от ідьот, спішить, а за ним нитки тягнуться цієї патоки. Вона така густа, як густий мед. Ну, от Богдан пішов, мій брат, пішов, приніс відро цієї патоки. Мама його розлила по горщиках, по глечиках таких, і сховала. Деякі наверх. І от це я пам'ятаю. Що ще?… Юрій Радченко. Війна та нацистська окупація очима підлітка… Схід / Захід. Випуск 11-12. Спеціальне видання Р. Ю.: Вибачте, а це з фабрики «Октябрь»? Х. Г.: А-а-а-а, мабуть, «Октябрь». Де воно знаходиться, Ви, мабуть, знаєте краще за мене. А це йшли, значить, з міста по, це як Катеринославська, Холодна Гора. Ми тут жили, тут от на цьому [показує рукою уявний маршрут на парті]. Значить, тут кінотеатр якийсь був… кінотеатр, кіно, кіно отут, на розі булочна, хліб, тепер модернове дуже. Потім кіно… культурний заклад. А далі пожежна, пожежна. О, зрозуміло… Р. Ю.: Ага. Х. Г.: Майже з цього місця від кіно… А тут бублички такі смачні були, справжні, тепер таких не роблять. Вони варені в молоці. Не бачили, мабуть, таких. Вони не такі сухі, бублички, як тепер. Їси, що зуби можна поламати [сміється]. А то були такі варені в молоці, потім запечені з яєчком, чимось там, і маком присипані. І вони всередині біленькі такі, порепані. О, от. І, значить, тут, звідси, тобто дядько йшов звідси з тою патокою [нрзб.]… а потім, коли все це побили, розбили, теж яскраво пам'ятаю: їхали німці… знов так з Холодної Гори. Ех-х-х-х… Вони їхали на мотоциклах. Оце зараз показують багато. Тепер я коли на вулиці бачу мотоцикл з прицепом, мені страшно стає -думаю, що то німці їдуть. От [сміється]. І німці так потихесеньку їхали. І чомусь зупинилися отут. Мама моя вийшла, я була на балкончику -боялася. А мама моя вийшла. Я взнала, що...
Трепкачева О. Оккупационный режим и еврейское население Днепропетровщины 1941-1943 гг.: Дисс. на ... more Трепкачева О. Оккупационный режим и еврейское население Днепропетровщины 1941-1943 гг.: Дисс. на соискание науч. степени канд. истор. наук по спец. 07.00.01 (история Украины). -Днепропетровск, 2010. -215 с.
Питання про участь Вермахту в злочинах націонал-соціалізму почали ставити ще до завершення війни ... more Питання про участь Вермахту в злочинах націонал-соціалізму почали ставити ще до завершення війни проти гітлерівської Німеччини. У Харкові в грудні 1943 р. пройшов судовий процес проти трьох німецьких військовополонених, винних у вбивствах та катуваннях цивільного населення СРСР та військовополонених РСЧА 1 . Післявоєнні процеси, які проводилися у Нюрнбергу, Києві, Мінську та інших містах, підтвердили факти тісної співпраці Вермахту з айнзатцгрупами та скоєння багатьох інших злочинів солдатами збройних сил гітлерівської Німеччини. У ФРН у 1950-80-ті роки домінувала теза про непричетність Вермахту до злочинів проти цивільного населення (насамперед проти місцевих євреїв) та військовополонених під час війни проти СРСР. Політики, юстиція, мемуаристи та історики сформували міф про «чистий Вермахт», звалюючи всі злочини націонал-соціалізму на Гітлера, Гімлера з його СС, «фанатиків наці» тощо 2 . Починаючи з 1960-х років з'являються перші праці, в яких висвітлюється проблематика злочинів німецьких 1 Судебный процесс о зверствах немецко-фашистских захватчиков на территории города Харькова и Харьковской области в период их временной оккупации. -М.: ОГИЗ, 1943. -95 с. 2 Итоги второй мировой войны: Пер. с нем. -М.: Изд-во иностр. лит., 1957. -600 с.; Карель П.
За годы существования независимой Украины увидел свет ряд документальных изданий, связанных с ист... more За годы существования независимой Украины увидел свет ряд документальных изданий, связанных с историей Катастрофы 1 . Но, несмотря на эти позитивные шаги, одной из проблем и задач современной исторической науки в Украине, изучающей период Холокоста, является поиск новых источников и введение их в оборот. Это может помочь 1 Напр.: Київський процес. Документи та матеріали / Упор. Л.М. Абраменко. -К.: Либідь, 1995. -208 с.; Книга пам'яті Дробицького Яру: Спогади. Нариси. Документи. -Х.: Прапор, 2004. -208 с.; Живыми остались только мы. Свидетельства и документы / Ред.-сост., автор предисловия и комментариев Б. Забарко. -К.: Бібліотека інституту юдаїки, 1999. -576 с.; Передайте детям нашим о нашей судьбе / Ред.-сост. Л. Кравцова, М. Тяглый. -Симферополь: БЕЦ «Хесед Шимон», 2001. -294 с.; Жизнь и смерть в эпоху Холокоста. Свидетельства и документы. Кн. 1-3 / Ред.-сост., автор предисловия и комментариев Б. Забарко. -К.: Дух і Літера, 2006-2007 (кн. 1 -524 с.; кн. 2 -537 с.; кн. 3 -699 с.); Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941-1944 годах / Сост. А. Круглов. -К.: Ин-т иудаики, 2002. -486 с.; Без жалости и сомнения. Документы о преступлениях оперативных групп и команд полиции безопасности и СД на временно оккупированной территории СССР в 1941-1944 гг. / Сост. А. Круглов. -Ч. 1-3. -Днепропетровск: Ткума, 2008-2009 (кн. 1 -240 с.; кн. 2 -312 с.; кн. 3. -284 с.); Бабий Яр: человек, власть, история. Документы и материалы. В 5 кн. Кн. 1: Историческая топография. Хронология событий / Ред.-сост. Т. Евстафьева, В. Нахманович. -К.: Внешторгиздат, 2004. -597 с.; Левін К. Мандрівка крізь ілюзії / Пер. з англ. -Львів: Свічадо, 2007. -478 с.; Щоденники Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане / Упор. Ж. Ковба. -К.: Дух і Літера, 2009. -276 с. и др. издания; Мочарський К. Бесіди з катом. -Чернівці: Книги -ХХІ, 2009. -328 с.; см. также публикации документов в журнале «Голокост і сучасність». ГоЛоКоСТ І СУчАСНІСТЬ l № 1 (7) 2010 -154 -
йОГО чОБОТи ТА еСеСІВСьКА ФОРМА БУЛи ЗАБРиЗКАНІ КРОВ'ю…»: ТАЄМНА ПОЛьОВА ПОЛІцІя, ПОЛІцІя БеЗПеКи... more йОГО чОБОТи ТА еСеСІВСьКА ФОРМА БУЛи ЗАБРиЗКАНІ КРОВ'ю…»: ТАЄМНА ПОЛьОВА ПОЛІцІя, ПОЛІцІя БеЗПеКи ТА СД, ДОПОМІЖНА ПОЛІцІя У ТеРОРІ щОДО ЄВРеїВ ХАРКОВА (1941-1943 рр.)
Open Letters & Public Appeals by Юрий Радченко
by Andreas Umland, Юрий Радченко, Tom Junes, Mark Kramer, Tarik Cyril Amar, Matthew Kott, Christopher Gilley, AUNOBLE Eric, Tanya Zaharchenko, Anton Shekhovtsov, Per Anders Rudling, Adrian Ivakhiv, Olena Petrenko, Ricarda Vulpius, Jeffrey Burds, Yurii Latysh, Sergei Zhuk, Grzegorz Rossoliński-Liebe, and Frank Wolff Від 1991 року Україна була толерантною та інклюзивною країною. Країною, згідно з Конституцією, дл... more Від 1991 року Україна була толерантною та інклюзивною країною. Країною, згідно з Конституцією, для «громадян України всіх національностей». Підписання законів, ухвалених 9 квітня, стане подарунком для тих, хто хоче посварити українців між собою. Вони відштовхнуть багатьох українців, які тепер опинилися де-факто під окупацією. Вони розділять і засмутять друзів України. Урешті, вони нанесуть шкоду національній безпеці України, і насамперед з цієї причини ми закликаємо Вас відхилити їх.
Uploads
Papers by Юрий Радченко
Open Letters & Public Appeals by Юрий Радченко