Інтересний авторський задум, який, здається, був приречений собі ж нашкодити — надто вже строкатою стрічка виявляється і художньо, і на рівні оповіді. Попри рясно розставлені сполучники, стрічка для мене ділиться на надто вже окремі частини, хоч режисер і чергував їх у тілі фільму. Умовно їх можна поділити на „бельгійську“ (історично-сімейну), „українську“, „італійську“ (чи то пак „пазолінівську“) й „іракську“.
Парадоксально, але „українська“ для мене найслабша: декілька героїв (родина шахтаря, захисниця довкілля) пов’язані з темою, та зняті надто банально; а там, де…
