Res Judicata

Incursiono en el estudio de la querella nullitatis  romana, la que durante el transcurso del tiempo se fué amoldando con el paso de los siglos a una y otra legislación hasta nuestros días, todo ello con la finalidad de lograr la revisión efectiva de la
res iudicata. En ello, la labor pretoriana del Tribunal Constitucional de Bolivia tuvo una extensa labor, con lo cual, existe una tesis permisiva de la Acción Autónoma de Nulidad por la Cosa Juzgada Irrita y, a su vez, delimita que la jurisdicción y competencia del AltoTribunal —en verdad— solo lo es para concisas y precisas vulneraciones de raigambre constitucional, no así una tercera instancia a la cual los operadores del derecho solemos acudir vía la acción de amparo.Finalizo efectuando las conclusiones del caso estudiado como punto inicial de futuras investigaciones a realizar por parte del lector.

It has been proposed that the habeas process be streamlined by injecting § 2254 petitions directly into the federal appellate courts, without any preliminary federal district court proceeding.  This treatment of state prisoners’ habeas petitions is arguably appropriate because the modern law of habeas corpus effectively uses federal habeas proceedings for appellate supervision of the state criminal process.

There are a number of concerns which underlie the development of modern habeas law.  Once these are understood, it becomes possible to gain an understanding of modern § 2254 habeas doctrine that depends upon reference to an appellate model.  From this understanding, two practical proposals can be made: first, that there can be direct recourse from the state courts to the intermediate federal appeals courts; and second, that there should be a limited extension of the Powell Committee recommendation with a statutory refinement of Justice Harlan’s vision of habeas, essentially adopted by the Supreme Court in Teague v. Lane.

To recharacterize the modern writ as a right of appeal is radical at first glance.  Turning the flow of cases from United States District Courts to the Courts of Appeals may, in fact, be unwise for the sole reason that there are fewer Courts of Appeals.  The question becomes whether the advantages to the entire system are sufficient to justify the shift of the burden to the Courts of Appeals.

As ações coletivas têm como pontos sensíveis a discussão acerca da legitimidade e da coisa julgada. O presente estudo tem por escopo a análise desta última, em que o debate se justifica porque a coisa julgada reflete as consequências do processo no mundo real. A coisa julgada nas demandas coletivas teve sua extensão ampliada para operar-se erga omnes ou ultra partes (redação original do art. 16 da Lei n. 7.347/1985 e art. 103 da Lei n. 8.078/1990), objetivando evitar a multiplicação de demandas com o mesmo pedido e causa de pedir e a existência de decisões conflitantes. Ocorre que a Lei n. 9.494/1997, até hoje em vigor, alterou o artigo 16 da Lei da Ação Civil Pública (Lei n. 7.347/1985) para limitar a coisa julgada à competência territorial do órgão prolator. A partir de então, surgiram grandes celeumas na doutrina e na jurisprudência pátria quanto à constitucionalidade, eficácia e aplicabilidade desta alteração, que ainda não foram definitivamente dirimidas. Diante desse cenário, são feitas considerações críticas, mediante emprego do método dedutivo, acerca da limitação da coisa julgada pela competência territorial do órgão prolator da decisão, que permitem concluir pela sua incompatibilidade com o microssistema processual coletivo e, também, que ela representa barreira ao acesso à justiça.

It is settled position of law that a litigant does not have a right to approach the Court time and again for the same cause of action by only changing grounds each time. All possible grounds ought to have been raised or challenged at the first instance. The litigant not doing so would not be permitted to reagitate the same cause of action repeatedly by only changing grounds each time. The issue which has been challenged once and which stands decided should not be allowed to reopen and reagitate only on the ground that the petitioner at the first instance could not take or raise certain grounds which he has now done in the subsequent writ petition. If such a system and principle is to be permitted then there will be no end to litigation and the judicial pronouncement passed earlier would have no binding effect and it is precisely for this reason the principle of res judicata was adopted and is applied.
Equivalent Citation: AIR2015Chh165
IN THE HIGH COURT OF CHHATTISGARH
W.P. (S) No. 1261 of 2010
Decided On: 28.07.2015
Appellants: Hitendra Borkar
Vs.
Respondent: State of Chhattisgarh and Ors.
Hon'ble Judges/Coram:P. Sam Koshy, J.
- See more at: http://www.lawweb.in/2015/12/whether-subsequent-writ-petition-on.html?#sthash.5DiLrY5b.dpuf

With the aim of barring Nicaragua’s fresh request for the delimitation of the continental shelf beyond 200 nautical miles, Colombia raised the issue of the res judicata effect of the previous decision of 2012, rendered in the Territorial and Maritime Dispute, whereby the ICJ had apparently settled the case and dismissed on the merits the same request. In the Judgment on preliminary objections of 2016, relating to the “new” case Question of the Delimitation of the Continental Shelf between Nicaragua and Colombia beyond 200 nautical miles from the Nicaraguan Coast, the ICJ held that no binding force attached to the operative part of the 2012 ruling. The outcome of the incidental proceedings
was not predictable as one might have expected, given that the decision was
taken with the casting vote of the President and prompted a strong dissent among some judges. This occurrence gives clear evidence of the interplay between several intertwined issues of international law, which the majority was called upon to deal with and balance in the present case, such as the interpretation of Article 76, paragraph 8 of the UNCLOS, the principles of res judicata and jurisdiction ratione materiae
and the duty to give reasons. The article aims to demonstrate that the Court dismissed Colombia’s third preliminary objection for underlying reasons of judicial policy, namely to secure its previous judgment of 2012 from any potential claim relating to inadequate reasoning, if construed as a final rejection on the merits.

Merger of remedies, alternative and cumulative remedies doctrine: application in court proceedings in Ukraine
The article is aimed at identifying peculiarities and ability of being categorized of remedies in civil, commercial and administrative court proceedings, with particular focus on requirements developed by the modern court with respect to remedies, in particular, the requirement of a remedy being effective. The author notes that in Ukrainian court proceedings plaintiffs face difficulties in being responsible for their choice of the sought relief, since the principle of party disposition as it is applied by the domestic courts leaves it for the parties only to request for the right remedy. However, it is for the court to decide on whether the requested remedy is effective one and thus, whether it can be granted. The poor choice results in complete dismissal of a claim. The author emphasizes  that the principles of party disposition and remedy effectiveness need to be applied with better understanding of peculiar properties of different kinds of remedies. There are consistent (cumulative) and inconsistent remedies. Among the inconsistent remedies and respective reliefs that a plaintiff may seek, there are so called alternative remedies among which the plaintiff chooses the most desirable one, and those that are partly alternative and are able to merge. This last group engulfs remedies which effectiveness depends on the degree of violation of the respective right that needs to be enforced. The remedy aimed at enforcement of the right that is being under threat of violation is then merged with or absorbed by a remedy aimed at enforcement of the violated right. If violation of a person's right results in impossibility of the restoration of the said right, a compensatory remedy absorbs the remedies listed above. Thus, it should be recognized as acceptable in domestic civil, commercial and administrative court proceedings for plaintiffs to request these kinds of remedies in a quasi-alternative way by praying the court to grant any of them depending on the court's findings of the actual state of violation of the particular right and its ability of being restored.
Keywords: alternative remedy, party disposition, effective remedy, cumulative remedy, merger of remedies, claim, res judicata

Стаття присвячена виявленню специфіки і категоризації позовів і відповідних їм способів захисту у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві з урахуванням вимог, які у сучасній судовій практиці висуваються до застосування судами способів захисту, зокрема вимоги про ефективність захисту. У статті розмежовано сумісні (кумулятивні) і несумісні позовні вимоги і відповідні їм способи захисту. Серед несумісних способів захисту і позовних вимог виділено альтернативні, тобто ті, з-поміж яких позивач обирає самостійно, і умовно-альтернативні або такі, що поглинаються, - позовні вимоги і відповідні їм способи захисту, належність яких визначається станом порушення права.
Ключові слова: альтернативна вимога, диспозитивність, ефективний спосіб захисту, кумулятивний позов, поглинання позовів, позовна вимога, res judicata

Доктрина поглощения, альтернативного и кумулятивного исков: применение в судопроизводстве Украины. Статья посвящена выявлению специфики и категоризации исков и соответствующих им способов защиты в гражданском, хозяйственном и административном судопроизводстве с учетом требований, которые в современной судебной практике предъявляются к применению судами способов защиты, в частности требования об эффективности защиты. В статье разделены совместимые (кумулятивные) и несовместимые исковые требования и способы защиты. Среди несовместимых способов защиты и исковых требований выделены альтернативные, то есть те, из которых выбирает истец, и условно-альтернативные или поглощаемые – исковые требования и соответствующие им способы защиты, правильность которых определяется состоянием нарушения права.
Ключевые слова: альтернативное требование, диспозитивность, эффективный способ защиты, кумулятивный иск, поглощение исков, исковое требование, res judicata

In the current English dispute litigation framework, arbitration has become undoubtedly
the most utilised alternative to formal civil justice. Notwithstanding the well-recognised
similarity between arbitration and litigation, some aspects of this analogy remain scantily discussed, particularly from the perspective of the final effects of the arbitral awards
and how they could mirror civil courts´ finality and res judicata. The Arbitration Act
1996 does not expressly regulate the issue, laying the ground for the court to determine
the applicability of preclusive effects to arbitral decisions. In this task, several doctrines
have been examined, yet none of them have provided a conclusive response consistent with the overriding objective of civil justice and the broad relationship between
both dispute resolution systems, particularly the assistance required from the court by
arbitrators in the fulfilment of their assignment. This work attempts to critically assess
the three main doctrines found in the English literature and legal authority, stating that
the applicability of res judicata to arbitral awards should be based on the overriding
objective stated in CPR 1.1 due to the public function of finality, rather than on purely
arbitral grounds originating from a private agreement between the parties.

IT IS important to underscore, time and again, the importance of procedural laws in adjudication of disputes having regard to the tendency of courts to often disregard them in the purported pursuit of substantive justice. The apex court, in the survey year, has emphasized on the necessity to adhere to rules and principles envisaged in the procedural laws in several cases. In Satyanand v. Shyam Lal Chauhan,  the court even explicitly stated, while dealing with an issue relating to non-compliance with the provisions contained in the Code of Civil Procedure, 1908 (CPC), that even though the procedural laws are meant to advance justice, “[A] procedure contemplated under the code which is mandatory in nature shall not be skipped or ignored by the courts.” 
    The present survey discusses all the important decisions rendered in the survey year in which issues relating to civil procedural laws are dealt with. Though the focus is on decisions concerning interpretation and application of the provisions of CPC, the present survey also covers decisions on the procedural provisions of certain other laws such as the Employee’s Compensation Act, 1923; the Motor Vehicles Act, 1988; SARFAESI Act, 2002; Commercial Courts Act, 2015. An attempt has been made to bring out the essence of each decision and to succinctly state the same with, wherever required, some explanations and insights.

Romanian Abstract:

Caracterul obligatoriu al hotărârilor și ordonanțelor Curții de Justiție a Uniunii Europene („CJUE”) este analizat din perspectiva efectului general al hotărârii, atât prin prisma jurisprudenței Curții de la Luxemburg, cât și a Curții Constituționale din România. Autoritatea de lucru judecat, precedentul la nivelul CJUE, precum și eventualul efect retroactiv sunt evidențiate prin jurisprudența relevantă. În final, sunt analizate, de asemenea, în lumina jurisprudenței europene efectele autonomiei procedurale în legislația și jurisprudența din România, precum și două situații particulare referitoare la reexaminarea deciziei administrative rămasă definitivă pentru a ține cont de o hotărâre ulterioară a CJUE și la decizia judecătorească definitivă și posibilitatea reexaminării ei în cazul contrarietății cu dreptul Uniunii Europene. Lucrarea a fost prezentată la conferința natională „Procedura trimiterii preliminare. Principii de drept al Uniunii Europene și experiențe ale sistemului român de drept”, ediția a III-a, 5 decembrie 2019, organizată de Centrul de Studii de Drept European („CSDE”) al Institutului de Cercetări Juridice „Acad. Andrei Rădulescu” din cadrul Academiei Române, Asociația Forumul Judecătorilor din România și Asociația Română de Drept și Afaceri Europene („ARDAE”). Detalii: www.csde.ro

Cuvinte cheie: Curtea de Justiție a Uniunii Europene; obligativitatea hotărârilor; ordonanță; Curtea Constituțională din România

English Abstract:

The binding nature of the judgments and orders of the Court of Justice of the European Union (‘CJEU’) is analysed in the light of the general effect of the judgment, both in the light of the case-law of the Court of Justice in Luxembourg and the Constitutional Court of Romania. The res judicata, the precedent at the level of the CJEU, as well as the possible retroactive effect are highlighted by relying on relevant case law. The effects of procedural autonomy in Romanian legislation and case law, along with two particular situations related to the review of the final administrative decision in order to take into account a later judgment of the CJEU and the final judicial decision and the possibility of reviewing it as being contrary to European Union law are also considered in the light of European case law.

Note: Downloadable document is in Romanian.

The res judicata effect of an arbitral award is of paramount importance in international arbitration since parties to a dispute predominantly choose arbitration to obtain a final and
binding resolution to their existing or potential disputes. Nevertheless, there is limited guidance for arbitrators on how to respond to such issues. Even though one might think to apply national res judicata provisions, they are not only divergent but also litigation-specific. Thus, they are not able to provide ideal solutions to the problems arising in international
arbitration. One of the issues that remains unclear in this respect is the scope of this effect.Therefore, this paper focuses on the applicability of issue preclusion to international arbitral
awards. The central hypothesis outlined here is that arbitral awards should be given issue preclusive effects on an international basis subject to certain exceptions for the reasons of finality, procedural efficiency and consistency.

Pilkov K. M. Res judicata and related doctrines of finality of judgments: comparative aspect
Abstract. The article contains the results of the analysis of the development of res judicata doctrine into a multicomponent doctrine with different meaning in different legal systems of the world, as well as points out the difficulties of distinguishing this doctrine among other doctrines that have claim preclusive or issue preclusive effects. The article focuses on the broad and narrow meaning of res judicata, procedural links that this principle may have with the application of the estoppel rule in court proceedings. The article pays special attention to three doctrines related to res judicata: full faith and credit; election of remedies and law of the case doctrines. The doctrine of full faith and credit in the US procedural law is viewed as a branch of res judicata. In contrast to res judicata, the doctrine of election of remedies is largely based not on respect for the finality of the judgment, but on the principle of estoppel and thus might be applied in order to bar a subsequent cause of action containing claims that are inconsistent with remedies prayed for in the already considered cause of action, rather than to bar the relitigation of already litigated case. The law of the case doctrine, as it has been developed in the US procedural law and adopted in some other countries, in particular India, is related to res judicata in that both are aimed at ensuring legal certainty and the stability of court judgments. However, unlike res judicata, the law of the case doctrine to some degree allows the discretion of the court, or rather its application is discretion based, it is purely procedural and concerns the stability and consistency of the court's rulings in the same case, rather than the conclusive effect of the final judgment for subsequent proceedings. The article argues that these doctrines, especially the election of remedies doctrine and the law of the case doctrine or their elements can be used to address the problems of fairness and consistency of judgments in procedural law.


Стаття присвячена дослідженню проблеми еволюції доктрини res judicata у багатокомпонентне вчення, яке має різне наповнення у різних правових системах світу, а також проблем відмежування цієї доктрини від інших доктрин, які унеможливлюють або обмежують можливість перегляду тих самих чи інших вимог або обставин, які суд розглянув під час вирішення іншої справи.
Стаття зосереджує увагу на широкому та вузькому значенні res judicata, співвідносить цей принцип із застосуванням правила про естопель у судових провадженнях.
Особлива увага у статті приділена трьом  спорідненим доктринам: повної віри і поваги; обрання способів захисту та доктрині права справи.
Зроблено висновок, що доктрина повної віри і поваги у процесуальному праві США є відгалуженням res judicata.
На відміну від res judicata доктрина обрання способів захисту ґрунтується значною мірою не на повазі до остаточності судового рішення, а на принципі естопеля і, таким чином, усуває не перегляд формально ідентичного спору з тими ж підставам і тим же предметом, а інших вимог, конкуруючих з вже розглянутими вимогами, які засновуються на тих же підставах.
Доктрина права справи, як вона напрацьована в процесуальному праві США і сприйнята в деяких інших країнах, зокрема в Індії, споріднена з res judicata у тому, що обидві спрямовані на забезпечення правової визначеності, сталості судового рішення. Однак на відміну від res judicata, доктрина права справи передбачає дискрецію суду, є суто процесуальною і стосується сталості висновків суду в ході розгляду тієї ж справи, а не остаточності кінцевого рішення суду з наслідками для наступних проваджень.
У статті зроблено висновок, що ці доктрини, особливо доктрини обрання способів захисту та права справи, або їх окремі елементи можуть бути використані для вишення проблем забезпечення справедливості та сталості судових рішень у вітчизняних процесуальних галузях права.

Nos proponemos analizar cómo operan los modelos de cosa juzgada que gobiernan los sistemas de procesos colectivos representativos en el arco de acuerdos transaccionales en materia de consumo.

El centro de la cuestión radica en que, en los acuerdos transaccionales, los partícipes hacen reconocimientos y concesiones recíprocas para comprometer obligaciones dudosas o litigiosas y, como consecuencia de eso, se compromete el destino de derechos de los miembros de la clase o grupo de personas que están involucrados en el conflicto, aunque no hayan participado del proceso más que a través de un representante adecuado.

Recordemos que, de acuerdo con las bases sentadas por la Corte Suprema de Justicia de la Nación en el conocido caso “Halabi”, la matriz representativa fue la escogida para realizar la tutela prevista en el art. 43, segundo párrafo, de la Constitución Nacional. Tengamos también en cuenta que el efecto de la transacción homologada es el de la cosa juzgada.

La premisa a partir de la cual debe iniciarse el análisis, entonces, es que el legitimado extraordinario actúa en el proceso colectivo con la calidad de adecuado representante de la clase, ejerciendo una defensa vigorosa de todos los intereses de sus miembros, sea mediante una pretensión o una defensa, tal y como si ellos mismos hubieran estado presentes o asumiendo que, de haber ejercido directamente la defensa, no podrían haberlo hecho de mejor modo. Este aspecto, generalmente complejo, lo daremos por cumplido a los efectos del análisis que proponemos, ya que la idea es centrarnos en la eficacia de los efectos del acuerdo desde el punto de vista normativo y analítico. 

Intentaremos mostrar que, a pesar de su expresa regulación, el modelo de cosa juzgada secundum eventum litis previsto en el art. 54 de la LDC no resulta aplicable a los efectos de un acuerdo transaccional homologado porque, en este contexto, la decisión judicial será siempre “favorable” a los intereses del grupo.

La cosa juzgada (res judicata) es un principio general del derecho aceptado por todos los sistemas jurídicos del mundo. En virtud ello, constituye también una fuente de derecho internacional público. Los tribunales internacionales se han referido a este principio y lo han aplicado desde antaño.
En la sentencia de fondo del caso concerniente a la aplicación de la Convención para la Prevención y la Sanción del Delito de Genocidio (Bosnia y Herzegovina c. Serbia y Montenegro) la Corte Internacional de Justicia le ha dedicado un considerable espacio a la invocación de la cosa juzgada, lo que amerita hacer un repaso del contenido de dicho principio, a la luz de la jurisprudencia y la doctrina internacionales, así como un análisis de su aplicación en el mencionado asunto y las críticas que ha recibido la decisión de la Corte en este punto.

Cualquier sistema de justicia relativamente sofisticado cuenta con reglas de clausura de la litigación. Estas reglas funcionan con un doble objetivo: primero, poner término a una controversia judicial actual, clausurando el debate y solidificando mediante la decisión final aquello que el tribunal ha sentenciado; segundo, se presenta una finalidad futura, es decir, profiláctica hacia posibles futuros litigios sobre el mismo asunto que las reglas de cierre del sistema pretenden evitar mediante el establecimiento de mecanismos que, como sostiene Jordi Nieva, prohíben duplicación de juicios. Dicho de otra manera, la constelación de reglas de clausura, donde la res judicata es la más relevante, tiene una función dual, una actual y presente, y una futura pero eventual, ya que operará solo en el evento de que se pretenda someter nuevamente el mismo asunto a una decisión judicial. Es decir, se cierra una puerta detrás de las partes, pero también se cierra una delante.

And... the games continue and they're no fun.  Lying lawyers are spewing their BS yet again; from the little I've read so far, is the same garbage they shoveled before.  No rule of law any more if ever there was.  Now, have to reply to this... going to the 9th Circus of compromised/coopted criminals.  Not holding my breath.

The paper analyses the cases in which the Corte di cassazione allows the formation of implicit decisions on procedural pre-requisite, distinguishing them from the cases in which these implicit decisions are not permitted and the procedural issues might emerge ex officio in the appeal phases. The Author examines the criterion used by the judges of the Supreme Court, which is not deemed to be suitable and embraceable.

Questions concerning res judicata and lis pendens in investment arbitration proceedings remain a subject of academic discussions, particularly with regard to the application of the " triple identity test ". The necessity of a more coherent approach to the matter is a pressing issue amidst the criticisms of the investor-state arbitration system as a whole. Finding viable solutions to prevent multiple/parallel proceedings and contradicting decisions is crucial in further strengthening the rule of law in investment arbitration.

"O livro de André Dias Fernandes, “Da eficácia das decisões do STF em ADIN e ADC: efeito vinculante, coisa julgada ‘erga omnes’ e eficácia ‘erga omnes’”, oferece ao leitor interessante análise do sistema brasileiro de controle abstrato de constitucionalidade, a partir da eficácia das decisões do Supremo Tribunal Federal, nas ações diretas de inconstitucionalidade e declaratórias. Examina o autor, com proficiência, três aspectos relevantes do controle concentrado (efeito vinculante, coisa julgada “erga omnes” e eficácia “erga omnes”), mostrando suas interligações e distinções, sobre distinguir os efeitos vinculantes das súmulas, em determinados aspectos. Neles, inclusive, para modular a rigidez da vinculação, admite a técnica da distinção, à luz dos princípios da razoabilidade e da proporcionalidade. Na sua particular visão da supremacia da Constituição, pelo prisma da jurisdição constitucional, não só concentra e explicita os aspectos inerentes aos controles concentrado e difuso ou abstrato e concreto, como apresenta dificuldades e questões ainda pendentes de solução, razão pela qual uma certa flexibilização exegética permite-se, na exposição de suas ideias. As consequências das declarações judiciais de inconstitucionalidade e o próprio papel daquelas que dependem de uma resolução congressual são, também, ponderados, no bem escrito livro, como matéria preambular do exame específico da eficácia das decisões definitivas da Suprema Corte. Esclarece, em linha que Gilmar Mendes e eu adotáramos, no nosso primeiro livro sobre a matéria (Ação Declaratória de Constitucionalidade), a dupla face das Ações Diretas e Declaratórias, para, ao final da obra, aplicar os princípios da razoabilidade e da proporcionalidade, como limitações ao efeito vinculante e à eficácia “erga omnes”. (...) Considero o trabalho muito bom, com ampla discussão de temas relevantes, no que se refere à variada gama de aspectos dos controles de constitucionalidade do direito pátrio. É, pois, com tranquilidade que prefacio a obra de André Dias Fernandes, aconselhando sua leitura e estudo, por aqueles que militam no contencioso judicial, principalmente junto ao Supremo Tribunal Federal. A obra é de indiscutível utilidade." IVES GANDRA DA SILVA MARTINS. Advogado, professor emérito da Universidade Presbiteriana Mackenzie, Doutor honoris causa pela Pontifícia Universidade Católica do Paraná (PUC-PR), presidente do Conselho Superior de Direito da Fecomercio-SP e fundador e presidente honorário do Centro de Extensão Universitária do Instituto Internacional de Ciências Sociais (IICS). (TRECHO DO PREFÁCIO). ABSTRACT: The decisions of the Brazilian Supreme Court (STF) taken in the so called abstract control of constitutionality provoke a huge impact all over the country, for its effects reach everyone. Nonetheless, those effects are not applicable to everyone in the same way. Thus, some are compelled by the binding effect (“efeito vinculante”) ― like all the administrative organs and all the judges, barring the Supreme Court itself ―, while others ― such as the legislators, when exerting their legislative powers ― simply are not. On the other hand, everyone is bound by the res iudicata erga omnes effect, including the Supreme Court and the legislators. Furthermore, the self concept of binding effect (“efeito vinculante”) is not yet clear in the doctrine and in the jurisprudence. As a matter of fact, considering that even the Supreme Court has not outlined its range, the definition of binding effect remains quite mysterious. Nevertheless, a plain definition is proposed, based upon the constitutional text. Moreover, the objective and subjective limits of the binding effect are analyzed, as well as the differences with regard to the res iudicata erga omnes and to the erga omnes efficacy (“eficácia erga omnes”). It is also analyzed the possibility of manipulation, especially in time, of the effects of the Supreme Court’s decisions in ADIn (direct action of unconstitutionality ― “ação direta de inconstitucionalidade”) and ADC (declaratory action of constitutionality ― “ação declaratória de constitucionalidade”), supported by the principles of proportionality and reasonableness. Finally, it is sustained the necessity of overriding the applicability of the binding effect and the erga omnes efficacy in some exceptional situations, also based on the principles of proportionality and reasonableness. The use of the distinguishing technique is advocated. Some cases in which the Supreme Court itself and other Superior Courts did that are commented on and held as paradigmatic in order to guide the decisions all over the country in future analogous situations. KEYWORDS: Abstract control of constitutionality. Binding effect. Res iudicata erga omnes. Objective and subjective limits. Proportionality and reasonableness. Distinguishing technique. SUMÁRIO E TEXTO PARCIAL DISPONÍVEL EM: https://www.editorajuspodivm.com.br/eficacia-das-decisoes-do-stf-em-adin-e-adc-2020

This paper will investigate the errors that can make the judgment null and void and, therefore, produce the reversal of the res judicata.
Res judicata is considered the irrevocable end of a correctly constructed judicial proceeding.
We will try to find out what, in the Sixteenth and Seventeenth centuries, gives substance to this assumption in order to better understand the discipline of the miscarriage of justice of the time. We will see what the differences are between final judgment and res judicata; the elements which constitute the authority of the res judicata and the iuris et de iure presumption which gives it foundation; and the judicial errors made in a criminal judgment that are taken into consideration by the jurists.
The errors that can be made by the judge while judging are directly proportional to the powers entrusted to the judge itself by the political order within which he operates. The power of judging and the duty to do it according to certain rules converge upon the figure of the judge. The res judicata produces effects precisely because it is the result of the correct interaction between such power and such duty. The power of judging which the political order entrusts to the judge is limited by the fact that he has carried it out within the rules established by the same political order. The widening and narrowing of these limits have repercussions on the irrevocability – or better, on the capacity of not being rescindable – of the res judicata which, in the most extreme hypothesis, could be valid and therefore produce its effects even in the case where the judge operates without respecting the rules .
The sources that have been consulted for this paper are essentially of a doctrinal nature and they refer to a period that goes from the end of the Fifteenth to the Seventeenth century. Jurists, that have been taken into consideration, belong to the territories of present-day Germany and central-northern Italy and are known as ius commune jurists.

El presente artículo tiene por objetivo hacer una propuesta relativa a dos de los conceptos más importantes del proceso civil, del sistema de justifica en general e, incluso, del derecho procesal como rama de la ciencia jurídica: la cosa juzgada y la teoría de la prueba. En este intento, de seguro insuficiente, se pretende abordar desde una perspectiva inexplorada como se relacionan las reglas de clausura del proceso civil, cuya intención es dotar de estabilidad a las relaciones jurídicas que han sido objeto de adjudicación, con la intención epistémica de averiguación de la verdad en el proceso, señalando que la res judicata funcionara, dedde dicho prisma como una regla obstativa del conocimiento

This Article argues that that issue preclusion might be considered as a part of res judicata, however not its essential element, since many legal systems do not attribute issue preclusive effect to rendered judgements. The Article defines the scope of issue preclusion and meaning of some terms that are used to name this phenomenon in countries with developed issue preclusion doctrine. The paper shows that Ukrainian procedural laws tend to be narrowly interpreted by courts that give preclusive effect only to the findings on issues of fact, but not issues of law contained in a judgement’s reasons. The Article argues that conditions for issue preclusive effect can be specified with better precision and established in procedural laws and jurisprudence. Instead of a vague requirement of facts to be “directly examined and found by the court” in order to have preclusive effect, the jurisprudence might adopt more specific conditions, such as materiality for the judgement, i. e. the facts have to be relevant and material for the judgement in the case where they were found for them to have preclusive effect in subsequent proceedings. The Article also contains analysis of other requirements for issue preclusive effect of a rendered judgement, in particular requirements to identity of participants in cases, proper litigation and attribution of preclusive effect upon the respective motion of a party invoking issue preclusion. The attribution of the issue preclusive effect to a judgement is considered in this Article as a process with subsequent stages, some of them are to be performed by the court ex officio, and the others need to be initiated by the respective party. The Article also argues that the jurisprudence in cases with non-identical parties needs to be changed: instead of current approach according to which the limited issue preclusive effect can be invoked not only against the party to the first case, but also by the party to both cases, and the party that did not participated in the first case has the right to provide evidence to disprove the established facts which establishes rather a refutable presumption, the opposite approach needs to be adopted – the issue preclusive effect can be invoked only against the party to the first case.
Key words: burden of proof, collateral estoppel, fact preclusion, issue preclusion, preclusive effect of judgments, res judicata.

У статті розкрито співвідношення доктрини преюдиціальних фактів та принципу res judicata. Досліджено властиві різним правовим системам підходи до питання про обов’язковість встановлених судовим рішенням в іншій справі фактів. У статті показано різні підходи до преюдиції, від обмеження її до рівня спростовної презумпції факту, до найбільш широкого трактування, яке охоплює не тільки питання факту, а й обов’язковість висновків суду стосовно юридичного значення встановленого факту. Проаналізовано судову практику у вирішенні питання про умови, за яких встановленим рішенням суду в іншій справі фактам може бути надано преюдиціальне значення в господарській справі. З посиланням на напрацювання у країнах з розвиненою доктриною преюдиції або побічного естоппеля сформульовано пропозиції до виокремлення у практиці вітчизняних судів умов, за яких встановлені в інших справах факти можуть набувати значення преюдиціальних. Особливу увагу приділено віднесенню до умов преюдиціальності умови про належність встановленого у більш ранній справі факту до предмету доказування у цій справі. У статті зроблено наголос на стадійності вирішення питання про преюдиціальне значення факту, яке суд здійснює за заявою учасника, який несе тягар доведення. Розмежовано дії, які суд у цьому процесі зобов’язаний вчинити ex officio, і ті, які повинні бути ініційовані відповідним учасником. Стаття також вказує на необхідність приведення практики надання преюдиціального значення фактам у справах з неідентичним складом учасників до тих підходів, які властиві правовим системам з розвиненою доктриною преюдиції: замість закріпленої зараз можливості визнання преюдиціально значення фактів, встановлених в одній справі стосовно учасника, за заявою цього ж учасника у наступній справі з можливістю іншого учасника наступної справи, який не брав участі у розгляді першої справи, спростувати ці факти, слід перейти до практики надання можливості посилатися у наступній справі на встановлені у першій справі стосовно учасника обох справ обставини як на преюдиціальні тільки учаснику другої справи, який у першій справі участі не брав.
Ключові слова: естоппель, звільнення від доказування, предмет доказування, преюдиціальний факт, res judicata.

A) O PRINCÍPIO DA AUTONOMIA PROCESSUAL DOS ESTADOS
MEMBROS E OS SEUS LIMITES; B) A “EROSÃO” DO PRINCÍPIO DO CASO DECIDIDO E DO CASO JULGADO: MITO OU REALIDADE?; a) Incumprimento do Direito da UE por decisão judicial; b) Responsabilidade civil extra-contratual por acto judicial; c) Dever de reexame de acto administrativo consolidado; d) Dever de reexame de decisão judicial transitada em julgado; e) O princípio da equivalência e o regime de recursos extraordinários; f) O princípio da eficácia e o efeito de caso julgado ou de caso decidido; g) A divisão de poderes entre UE e Estados-Membros a força de caso julgado; C) CONCLUSÕES

Área do Direito: Processual Resumo: O presente artigo busca expor as semelhanças entre o novo sistema brasileiro de incidência da coisa julgada sobre questões prejudiciais e o collateral estoppel, particularmente os Estados Unidos. Discute, sem fugir aos limites traçados, a possibilidade de importar, com as alterações previstas na nova legislação, o nonmutual collateral estoppel, que amplia a coisa julgada a terceiros, desde que para beneficiá-los. Palavras-chave: Novo Código de Processo Civil-Questões prejudiciais-Coisa julgada-Extensão subjetiva da coisa julgada-Collateral estoppel-Nonmutual collateral estoppel. Abstract: This article aims to study the similiarities between the new brazilian preparatory question res judicata system and north american collateral estoppel. Under its pre-estabilished boundaries, it will discuss the viability of using, in Brasil, the rules of nonmutual collateral estoppel, just in order to benefit of third-parties.

Neste artigo, analisamos o entendimento formado a partir do julgamento do Habeas Corpus Nº 126.292/SP pelo Supremo Tribunal Federal, conforme o qual o princípio da presunção de inocência não proíbe o cumprimento antecipado da pena estabelecida pelo tribunal de apelação, antes mesmo do trânsito em julgado. Argumentamos que essa resultante interpretação é legitimamente possível face a uma pragmática do texto. Mas a compreensão precisa se conformar a certas condições, de modo a assegurar a integridade do sistema jurídico, tendo em conta que se baseia na enciclopédia, conforme o contexto histórico e sociológico em que se insere. Por outro lado, o texto por si só possibilita um número ilimitado de interpretações, mas a Constituição, por ser um texto público, em que o sentido está conformado pelas circunstâncias de anunciação e de enunciação, requer uma interpretação que amplia sua criação e finalidade. Por fim, a interpretação constitucional somente é possível sob a base de uma interpretação sistemática, cujo resultado consequente não pode ignorar os sentidos produzidos pelo sistema como um todo.

O presente ensaio defende a aplicação do regime jurídico da coisa julgada sobre questão prejudicial (art. 503, § 1º e 2º do CPC) nas ações coletivas. Para isso, aborda os fundamentos e os requisitos dessa aplicação a partir das especificidades da tutela jurisdicional coletiva.

I - PROLEGÔMENOS; II - NOÇÕES ESSENCIAIS; III - NATUREZA JURÍDICA; IV - FUNDAMENTO DA AUTORIDADE DA COISA JULGADA; V - LIMITES OBJETIVOS; VI - LIMITES SUBJETIVOS; VII - EXCEÇÃO DE COISA JULGADA; VIII - DIVAGAÇÕES FINAIS; IX - REFERÊNCIAS BIBLIOGRÁFICAS.

Принцип остаточності рішення суду (res judicata) є багатоаспектним феноменом, який охоплює як остаточність вольового акту органу правосуддя, тобто результату вирішення справи (вольовий компонент), так і преюдиціальне значення для вирішення наступних справ у визначених законом випадках встановлених у цій справі обставин (фактичний компонент).
Дослідження природи судового рішення як трикомпонентної, а саме як такої, що поєднує в собі (1) фактичні, (2) правові елементи (що в сукупності складають обґрунтування судового рішення) та (3) вольовий елемент, в якому втілюється власне рішення, дозволяють більш повно осягнути зазначені вище аспекти дії res judicata. А дослідження та запозичення таких відомих західній правовій традиції процесуальних інструментів як естоппель дають практичне підґрунтя для викладених вище теоретичних висновків. Адже у двох видах естоппеля: (1) collateral estoppel або issue estoppel, або issue preclusion, тобто преюдиції, та (2) cause of action estoppel або claim (defense) preclusion, з допомогою яких реалізується принцип res judicata, власне і втілені відповідно механізми забезпечення остаточності результату вирішення судом спору стосовно факту (остаточність фактичного компоненту рішення суду) та остаточність вирішення судом всієї справи (остаточність втіленої у рішенні суду волі органу правосуддя).
Поряд з тим, що преюдиція стосується питань факту, а процесуальні закони закріплюють і деталізують випадки, у яких саме встановлені судом в іншій справі факти, а не їх юридична кваліфікація цим судом має преюдиціальне значення для іншого суду при вирішенні іншої справи, відкритим для подальших наукових досліджень залишається питання надання преюдиціального значення оцінкам юрисдикційного органу певних обставин. Підгрунтя для такої дискусії закладають положення процесуальних кодексів, відповідно до яких наприклад висновок ЄСПЛ стосовно порушення державною положень Конвенції є підставою для перегляду справи. Такий висновок ЕСПЛ, хоча й остаточно викладається у резолютивній частині рішення, за своєю природою є висновком у питанні права, з необхідністю, а не внаслідок вольового акту, витікає з аналізу ЕСПЛ фактів справи та застосування до них права, а тому є саме правовою оцінкою цих фактів. Разом з тим, проблематичним видається застосування тут національним судом загального підходу та відмова визнати обов’язкове, преюдиціальне значення для національного суду такої оцінки. Натомість теоретичні напрацювання, на які спирається доктрина res judicata, як було зазначено на початку цього дослідження, не обмежують преюдицію тільки питаннями факту, що дозволяє в деяких випадках визнати можливість її поширення і на питання права.

Resumo: O presente trabalho trata do tema das chamadas coisas julgadas contraditórias. Demonstra que a superação do prazo da ação rescisória para atacar a segunda coisa julgada não elimina a primeira coisa julgada e, assim, traça critérios para a solução do problema das coisas julgadas contraditórias, culminando por deixar claro que a segunda coisa julgada não produz efeitos e, assim, sujeita-se à ação declaratória de ineficácia, além de o executado poder invocar a existência de coisa julgada contraditória na impugnação sob o fundamento de inexigibilidade do direito.
Palavras-chave: Impugnação - Ação declaratória de Ineficácia - Ação rescisoria – Coisas Julgadas contraditórias.

Resumen: El presente trabajo trata del tema de las llamadas cosas juzgadas contradictorias. Demuestra que el vencimiento del plazo de la acción rescisoria para
atacar a la segunda cosa juzgada no elimina la primera cosa juzgada y, de tal forma,
traza criterios para la solución del problema de las cosas juzgadas contradictorias. Se concluye el estudio demostrando que la segunda cosa juzgada no produce efectos y, por ello, se sujeta a la acción declaratoria de ineficacia, además de propiciar que el ejecutado pueda invocar la existencia de la cosa juzgada contradictoria en la
impugnación bajo el fundamento de la inexigibilidad del derecho.

Palabras claves: Impugnación - Acción declaratoria de ineficácia - Acción rescisória - Cosas juzgadas contradictorias.